Я навчалася у групі де було всього 15 чоловік, і те, нас не оминули постійні суперечки і боротьба за бали, бо часу на парах для усіх катастрофічно не вистачало, а програму виконати необхідно кожному. А тепер, уявіть собі, що твориться в нормальних групах чисельністю 30 чоловік, чи можуть вони отримати нормальні знання? Пари перетворюються на такий собі парад вистрибувань, і хто буде першим, той молодець і розумний, а хто не встигне – не виконує план і буде мати проблеми в подальшому на сесії.
Коли в 2009 році Болонська система дійшла і до нас, в частини студентів виникло бажання спробувати чинити опір, зокрема, через постановку проблеми скасування її для студентів магістратури, які усі роки навчалися по старій системі. І незважаючи на те, що наш виступ був підтриманий майже усіма викладачами і завідувачами кафедр, був обґрунтований та підтверджений багатьма фактами, наш перший досвід не увінчався успіхом. Відмова ректора університету мотивувалася тим, що Україна взяла на себе зобов’язання… А як же бути із автономністю задекларованою законодавчими актами та Статутом? А із міжнародним досвідом, де у керівних європейських документах, щодо розвитку вищої освіти зазначається, що університети в значній мірі повинні зберігати свої власні традиції, надбання, досвід («Паризьке комюніке», липень 2009р.). Тому, як бачимо, багато в чому доля студентів залежить від конкретних «князів» на місцях, а не від ілюзорних зобов’язань взятих державою.
Проблемним є і питання про існування освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, який за новою системою не передбачений, а зміни в законодавство і досі не внесені. Тож запроваджуються якісь нові додатку до диплому. І все це робиться заради маловірогідної безпроблемної мобільності студентів. Хоча, як Ви й самі розумієте, можливість навчатися за кордоном залежить не тільки від системи освіти в нашій державі, а хоча б від бажання іноземної держави прийняти українського студента на навчання, і можливо на подальше працевлаштування тощо.
Окрім того, вже під час навчання, ми стикнулися із проблемою, що як би ти не навчався, а 60 балів по кожному предмету тобі не набрати. Причиною таких проблем стали як відсутність єдиних загальнодержавних рекомендацій щодо оцінювання знань, так і відсутність таких на рівні університету. А це призвело до того, що кожна кафедра окремо встановлювала свої вимоги та коефіцієнти.
Найбільш болісним виявилось для мене те, що вже під час сесії нас повідомили, що набирати потрібно було не 60 б. а 40 б. Рішення було прийнято на Вченій Раді у грудні, а нам сказали лише в середині січня. Крім того, відсутня єдина шкала оцінювання відповіді, доповнення, письмових робіт тощо. До того ж, не передбачалась можливість альтернативних способів добору балів, окрім написання одного реферату за модуль. Система повністю відмовилася від автоматичного складання іспитів, навіть і за наявності в тебе необхідної максимальної суми балів, що також суперечить тим принципам, які декларувалися Європейською спільнотою. Такий стан речей може свідчити лише про неготовність як законодавця так і викладачів до зміни ситеми освіти, та дефекти самої системи.