Залізобетонні аргументи, або як адміністрація Могилянки не дає провести публічу дискусію про вільне відвідування лецій

1

Перший аргумент (і найбільш часто повторюваний) – це «рішення вже було прийняте». Цими словами користувалися щоразу, коли не знаходили відповіді на мої питання. Мені сказали, що є певна влада, тобто люди, які приймають рішення. Якщо питання вже вирішені, то немає сенсу їх підіймати. В якості прикладу мені навели Конституцію України: начебто через 3 роки після її прийняття немає сенсу про неї говорити, тому що її вже прийняли. Більш за те, мені описали дивну ситуацію, в якій 200 студенток/ів зібралися докупи та вирішили, що викладач(к)ам з невідомих причин треба приходити до ВНЗ на 23.00. Наскільки я зрозуміла, це значило, що якщо студентство самоорганізується та прийме якесь рішення, то воно не буде виконуватись. Адже рішення може приймати лише адміністрація.

2

Другий аргумент стосувався СК. Голова відділу по роботі зі студент(к)ами сказав, що студент(к)и вже обрали своїх представників/представниць. В них було право голосу на виборах СК, і тепер вони мають автоматично погоджуватися з усім, з чим погоджуються студент(к)и з колегії. На мої слова про те, що студент(к)и, яких безпосередньо торкнулася ця зміна, також хочуть висловити свою думку, мені знову сказали: «рішення вже було прийняте».

3

Третій аргумент, на мою думку, був єдиним, щодо якого можна було конструктивно сперечатися, але розмова щодо нього тривала недовго. Мені розповіли, що багато студентів/ок 1го курсу було відраховано попереднього року, тому потрібно збільшити успішність. Я сказала, що це питання обговорюватиметься на дискусії. Адже той факт, що відвідуючи всі лекції студент(ка) навчатиметься краще – сумнівний: деякі лекції є нецікавими, деякі мало інформативними. Більш за те, люди можуть брати конспекти лекцій одне в одного та записувати їх на диктофон для подальшого розповсюдження, тому всім необов’язково бути присутніми. На це мені знову відповіли: «рішення вже було прийняте».

Потім через деякий час цієї тривалої розмови мені знов нагадали про 1ий курс. Мені сказали, що цьогорічні студент(к)и є безвідповідальними: їх знаходли п’яними на КМЦ, наголосили на тому, що вони п’ють в гуртожитках. Також згадали про тайм-менеджмент, яким 1 курс начебто не володіє. Тоді я запитала, невже з магістрами так само, якщо їм також відмінили вільне відвідування. На це питання відповіді я не отримала.

4

В якості четвертого аргументу виступили непердбачувані наслідки цієї дискусії. Що працівник та працівниця адміністрації вважають непередбачуваними наслідками, мені не сказали. Хіба що вони боялися, що ми спалимо Могилянку.

5

П’ятий аргумент стосувався, власне, мене. Оскільки я студентка 3 року навчання, я не можу представляи інтереси магістрів та студентства 1 курсу бакалаврату. Чому подання мають заносити саме магістри для мене – загадка.

6

Шостий аргумент стосувався соціології. У поданні було написано, що на заході будуть присутні 50-200 людей. За словами голови відділу по роботі зі студентством, вони не можуть бути репрезентативною вибіркою зі всіх студенток/ів НаУКМА. Чесно? Без коментарів.

7

І, нарешті, сьомий аргумент стосувався податків (так, так, вам не здалося). Оскільки ми не платимо за навчання, то нас утримують за рахунок податів працюючих людей. Це мало стати вагомою причиною для того, щоб відвідувати усі без виключення лекції (навіть ті, на яких дуже важко не заснути).

Також було дуже цікавим пояснення щодо обов’язкового відвідування магістрами. На мої слова про те, що не всіх, хто навчається на магістратурі, можуть забезпечувати батьки, тому людям іноді необхідно працювати, мені відповіли, що, виявляється, офіційно магістри працювати не мають права. Вони можуть займатися лише суміжною працею, але офіційно працевлаштовуватись їм не можна. Також голова відділу по роботі зі студентством чомусь впевнений, що жоден правник не працює навчаючись на магістратурі. Цікаво, до речі, запитати про це в магістрів правознавства. На питання, як же прожити студент(к)ам на одну стипендію, якщо вона мізерна, мені відповіли, що ці 2 факта (заборона на офіційне працевлаштування та мала стипендія) є двома різними аспектами, які можуть перетинатися або не перетинатися. На мою думку, цю фразу можна інтерпретувати вічно. Мабуть тільки це і лишається студент(к)ам магістратури, батьки яких не здатні або не хочуть їх забезпечувати. Також, як виявилось, на думку працівниці відділку по роботі зі студентством, магістратура – це для науковців/науковиць. Чому науковці/науковиці мають бути голодними та чому люди мають виходити на ринок праці з незакінченою вищою освітою мені не пояснили.

Отже, що ми маємо? Дискусія не може відбутися через те, що рішення вже було прийняте та обговоренню не належить; перший курс бакалаврату є безвідповідальним; є ймовірність якихось страшних та непередбачуваних наслідків; я не з магістратури; на дискусію прийде нерепрезентативна кількість людей; люди платять податки. Можливо, є ще щось, що я не пригадала з цієї довгої та марудної розмови. Мене також здивував той факт, що люди витрачали на мене стільки часу та зусиль, тим паче, що на це пішла частина їх обідньої перерви.

Чому не можна провести мирну дискусію? Які можуть бути непередбачувані наслідки для неї та чого так боїться адміністрація? Мабуть я щось не розумію в цьому найдемократичнішому ВНЗ України.

Даша

Схожі статті

Напишіть відгук