[align=center] Фашизм сьогодні [/align]
У 1945 році, перемогою над декількома державами в яких домінувала тоталітарна людиноненависницька ідеологія закінчилася Друга світова війна. У 1946 на Нюрнберзькому процесі засудили націонал-соціалістичну ідеологію. Та історія фашизму на цьому не закінчується. Сьогодні фашизм також знаходить своїх прихильників. І Україна тут далеко не виняток.
Фашистські дискримінаційні ідеї активно поширюються в суспільстві. Те, що по вулицях не ходять штурмовики у коричневих сорочках, ще не означає, що «в Україні фашизму нема». Він просто змінився. Людиноненависницьку сутність приховав за красивими малозрозумілими словами: націонал-патріотизм, соціал-націоналізм, автономні націоналісти тощо.
Сьогоднішній фашизм на вулицях . Майже постійно доводиться чути про напади на людей виключно на расовому грунті. Звичайні хлопці, які на вигляд нічим не відрізняються від інших людей, виходять на вулиці шукати «винних» у своїй бідності та відсутності перспектив.
Сьогоднішній фашизм на стадіонах . Тисячі футбольних фанатів найбільших клубів країни навіть не приховують своїх расистських поглядів.
Сьогоднішній фашизм рветься до влади . Нові фюрери, вже без дурнуватих вус, у дорогих костюмах насаджують нам «істини» нетерпимості і намагаються спрямувати незадоволення народу в русло, безпечне для їхніх спонсорів. Гітлера привели до влади олігархи, які не могли дати раду країні в розпал економічної кризи. Сьогоднішні мільярдери також хотіли би трохи більше “порядку”. І нехай нікого не вводить в оману гучна назва «Свобода». Свободою там і не пахне. Вона їм потрібна не більше, ніж нинішній «антифашистській» владі. Правлячому класу завжди було зручніше керувати безправними, озлобленими людьми.
Але найстрашніше, що сьогоднішній фашизм у головах . Дискримінація на расовому, національному, сексуальному та культурному грунті стала практично нормою в нашому суспільстві. ДЕРЖАВА, ПОРЯДОК, НАЦІЯ, а не людина, нав’язуються як головна цінність. Муссоліні був би задоволений.
[align=center] Антифашизм сьогодні [/align]
З самого моменту свого зародження на початку 20-го сторіччя фашизм завжди мав ворога. Рух, що в своїй основі мав абсолютно протилежні цінності. Ієрархічному режиму протиставлялася солідарність, расизму та нацизму – інтернаціоналізм, пропаганді та претензіям на знання абсолютної істини – критичну думку, жорстокості та цинізму – гуманізм. Учасники цього руху боролися проти фашизму ще до його утвердження в окремих державах, воювали в регулярних арміях та рухах опору, боролися і після того, коли, як здавалося, фашизм вже остаточно подолано. Борються і тепер. То хто ж вони такі, антифашисти 21-го століття?
Вуличний спротив – основа антифа-руху в країнах колишнього Радянського Союзу. Рух не має жодної централізації чи керівництва і виникає як реакція на діяльність неофашистських угруповань. Хлопці та дівчата патрулюють вулиці, захищають антифашистські акції, концерти, конференції та інші культурні заходи, що можуть піддатися нападу «борців за чисту расу». На цьому шляху вже давно є жертви. Фашизм вбиває ще й досі. Концтабори йому для цього не потрібні.
Інший вимір антифашистської боротьби – боротьба в культурному та академічному полі. Розвіювання надзвичайно живучих міфів про «расову вищість», «богообраність», «національну несумісність» тощо – завдання актуальне як ніколи.
Антифашистський рух невід’ємний від соціального. Обличчя сьогоднішнього антифашизму – це також і обличчя активіста незалежної студентської чи робітничої профспілки. Боротьба за економічні та соціальні права, за рівність, гідні умови праці та боротьба проти дискримінації за будь-якими ознаками завжди йшли поруч.
Не стоїть осторонь і жіночий рух. Адже суспільство, побудоване за принципом патріархальної сім’ї – суть ієрархічної фашистської держави. А дискримінація по статі нічим не краща дискримінації за кольором шкіри.
Сьогодні всі ми віддаємо шану людям, загиблим в битвах з фашизмом. Але боротьба триває, і вона значно ближче ніж здається. Пам’ятаймо про це.