22 жовтня ректор академії Стефан Шмідт-Вульффен підписав нову угоду про розвиток і фінансування, яка містила реалізацію Болонського процесу. Зокрема на цій стадії впроваджувалась система «бакалавр-магістр» для викладацького відділу і відділу образотворчого мистецтва.
На знак протесту проти наступу неолібералізму на освіту студенти організували прес-конференцію, яка вилилась в окупацію головного залу.
Крім того метою окупації було подолати брак свідомості у студентів, створити ситуацію, коли альтернативна концепція може працювати як у теорії, так і у повсякденному житті. Створити ситуацію, коли може поширюватись інформація, а також надати гласності цілям студентів та викладачів (останні солідаризувались з нами ще з самого початку).
До цього часу головний зал (який є географічним центром університету) був не надто завантажений, і не міг використовуватись кимось, за виключенням хіба що корпоративних та різдвяних вечірок. Ми займали приміщення, яке було не надто потрібним, і яким раніше ми не володіли.
Ви перебували під впливом окупаційного студентського руху Каліфорнії?
Ми знали, що відбувається у Санта-Крус, і можу сказати, вони нас вразили. Однак політична ситуація – тобто політика останніх років – зробила цей крок необхідним. Думаю, ми зайняли б університет навіть не знаючи про рух у Саната-Крус. Зараз ми встановили контакт з тими студентами, і обмінюємось досвідом.
Ви зацікавлені у висуванні вимог? Чи обмежуються вони лише освітою? Яким ви бачите студентський окупаційний руху, пов’язаний із більш широкими політичними питаннями?
Оскільки нашою відправною точкою був захист договору між нашим університетом і міністерством, в цій ситуації ми розглядали ті вимоги, які були найбільш важливими та необхідними: проти впровадження системи «бакалавр-магістр», проти неолібералізації та комерціалізації освіти.
Але ми як і раніше в курсі всіх дискусій і проблем, які так чи інакше пов’язані із висунутими вимогами.
Наші вимоги стосуються не лише університету, вони покликані показати широкий соціальний контекст, пов’язаний з освітніми проблемами. Це не лише частина вимог – складені нами тексти стосуються різних соціальних питань, таких як, наприклад, протести щодо дитячих садків, проблеми найманої праці та малозабезпечених робітників, проблеми маргіналізації та дискримінації людей за ознакою статі, сексуальної орієнтації, релігії, походження … критика неоліберальної політики і т.д. Університет, як відкритий простір, випромінюється в суспільство, просочується за власні межі. Ось чому питання освітньої політики ніколи не може бути вирішене без соціального зв’язку з ширшими сферами. Навіть самі студенти мають досвід дискримінації по відношенню до себе, як до чоловіків, жінок, мігрантів і т.д.
У тексті студентів Каліфорнійського університету, активістів «Санта-Крус-руху», вони описали свої позиції, як «комуністичні» – Як ви це сприймаєте? Ви пов’язуєте себе більше з комуністичними чи анархістськими традиціями? Що ви думаєте про аналіз у [color=red][url=http://thecommune.wordpress.com/2009/10/02/occupation-at-university-of-california-santa-cruz/]«Комюніке з відсутнього майбутнього»?
Звичайно, ми читали «Комюніке з відсутнього майбутнього». Я просто наведу цитату звідти, яка, думаю, чудово вписується в сьогоднішній день: «Ми вимагаємо не вільного університету, але вільного суспільства. Вільний університет всередині капіталістичного суспільства нагадує читальний зал у в’язниці». Але на відміну від них, ми не прив’язані до конкретної політичної традиції. Не дивлячись на те, що ми визначаємо себе, як ліве політичне крило, серед студентів є і анархістські, і комуністичні позиції. На нашу думку, дуже важливо зробити можливим плюралізм. Особисто я набагато більше пов’язаний із анархістською теорією і традиціями, але це мій приватний підхід, а не тематика протестів.
Що ви думаєте про текст французького колективу Tarnac-9 [color=red][url=http://tarnac9.wordpress.com/texts/the-coming-insurrection/]«Майбутнє повстання»?
Думаю, є люди, які читали цей текст, власне, я сам його читав. Не сказав би, що вражений ним, але в той же час я не стану щось заперечувати. Як я намагався пояснити раніше, ми не визначаємо себе, як виключно анархічний рух, хоча деякі з нас воліють називати себе анархістами.
Якою була реакція на окупацію серед студентів, персоналу і центральних ЗМІ?
Ще з самого початку свою солідарність із протестами висловили викладачі. Наприклад, деякі з них стають активними учасниками окупації, складають програми для захоплених кімнат, де відбуваються різноманітні студії, обговорення, концерти і т.д. Однак реакція преси радикально відрізнялась, оскільки вони намагались інфантилізувати протест і показати страйкарів ледацюгами, питущими пиво, тусовщиками, аполітичними студентами.
А що далі?
Закінчення окупації ніхто не планує, і передбачити його неможливо.
Зараз ми знаходимося в ситуації, коли починаємо розуміти проблеми, пов’язані з утопічністю вимог, – хоча я вважаю, єдине, чого можливо зажадати – це утопії. Це не свідчить про намір переглянути наші теорії, цілі, прагнення та вимоги, але це означає, що багато питань залишені на обговорення, і нам ще належить проробити важку теоретичну роботу.
Натан Кумбз
Оригінал: [url=http://thecommune.wordpress.com/2009/11/02/interview-with-austrian-student-occupation-activist/]the commune