МЕРТВОНАРОДЖЕНИЙ ЗАКОН
Останні півроку можновладці посилено форсують прийняття законопроекту № 9655, поданого Кабміном. Неформально його називають “міністерським”, адже головними його лобістами є сам міністр освіти і його наближче оточення. Процитуємо ректора КПІ М.З. Згуровського (стаття “Про реформу освіти”): “ Він (проект) почав створюватися ще 3-3,5 роки тому попереднім складом МОНу з головною метою – законодавчо затвердити систему зовнішнього незалежного тестування. Оскільки цього одного завдання було замало для закону, до проекту почали додаватися різні інші статті. Процес безсистемного “нанизування” різнопланових положень до проекту закону продовжив новий склад міністерства. Особливий акцент робився на положеннях, що закріплюють за міністерством дрібні регулятивні і дозвільно-узгоджувальні функції МОНМС. Як наслідок, проект закону не став зорієнтованим на головну ціль – забезпечення необхідного суспільного розвитку країни. ”
Натомість міністерський законопроект юридично закріплює тенденцію до все більшої комерціалізації освіти, обмежує академічну та фінансову автономію університетів, ускладнює та робить менш прозорими умови вступу до вишів.
Ясна річ, що така сумнівна ініціатива з боку влади викликала бурхливу реакцію студентської громадськості. На протязі всього 2011 року проходила кампанія “Проти деградації освіти”, ініціатором якої, зокрема, стала незалежна студентська профспілка “Пряма дія”. Студенти виходили на демонстрації у різних містах України. Організаторів протестів запрошували у робочі групи при міністерстві, але їх пропозиції і надалі ігнорувалися. Було відізвано і два альтернативні проекти, які теж були далекі від досконалості.
ЧИМ ЖЕ ЗАГРОЖУЄ СТУДЕНТАМ НОВИЙ ЗАКОН?
Мабуть, найбільш привабливим пунктом законопроекту мала б стати прив’язка стипендій до прожиткового мінімуму (ст. 56). Але бюджет-2012 вже сформований і не передбачає збільшення стипендіального фонду у півтора рази. Критерії призначення стипендій зазначено у постанові Кабміну (№ 165 від 5.03.08). А її змінити значно легше, ніж цілий закон. Тому, готуючись до найгіршого варіанту, можемо уявити собі, що стипендія буде-таки збільшена, але отримувати її буде набагато менше студентів . Розумним доповненням до збільшення стипендій стало б закріплення діючих критеріїв призначення академічної стипендії у самому законі. Але такий пункт зараз, на жаль, відсутній.
Проект нового закону значно обмежує університетську автономію. Міністерство встановлює чіткий перелік спеціальностей та унеможливлює появу міждисциплінарних програм (ст.13), самостійно визначає навчальні програми (ст.14). Вчені звання та наукові ступені затверджуються виключно МОНМС без залучення громадськості (ст.18, 49). Державне замовлення розподіляється без участі самих університетів (ст.66).
Ще одним зі “слизьких” місць закону є можливість відрахування студента за “академічний плагіат” (ст.42). Так, студента можна буде відрахувати за не вказане посилання у рефераті. Плагіату в законопроекті дається визначення, яке суперечить даному у вже діючому законі “Про авторські та суміжні права”. Зокрема, в останньому абсолютно логічно зазначено, що плагіатом визнається лише те, що опубліковане (реферати, курсові, дипломні роботи не публікуються).
Звісно, “копіпаста” не сприяє якісному навчанню, але боротися з нею ефективніше іншими методами. Так, наприклад, замість написання великих робіт на одні і ті ж теми з року в рік, можна пропонувати писати студентам короткі авторські ессе, статі у Вікіпедію тощо.
Приховану загрозу містить стаття 67 міністерського проекту. Фактично вона дозволяє вишам необмежено збільшувати плату за контракт . Формулювання чинного закону “протягом усього строку навчання” змінюється на “протягом строку дії укладеного договору”. Така, на перший погляд, незначна різниця, у поєднанні з безкінечним укладанням додаткових договорів може перетворитися на кабалу для студентів та їх батьків. Такі прецеденти вже були (на щастя, не в КПІ), а новий закон тільки їх узаконить на найвищому рівні. Якщо ж різниці нема, як кажуть лобісти закону, навіщо змінювати формулювання? Хай залишається діюче.
ПРОТЯГНУТИ БУДЬ-ЯКОЮ ЦІНОЮ
Успіхом можна вважати призначення головою робочої групи по доопрацюванню проекту ректора КПІ Михайла Згуровського. У своїх публічних заявах він вказував на неприйнятність такої редакції. Він пропонував вносити зміни до чинного закону, або ж докорінно переробляти новий.
Але до складу робочої групи увійшли як представники невдоволеного студентства (зокрема, громадянського руху “Відсіч”, незалежної студентської профспілки “Пряма дія” та ВГМО “Фундація Регіональних Ініціатив”), так і прихильники міністерського проекту: представники адміністрацій лояльних до міністерства вишів, “молодіжні лідери” з приміністерських структур. Кон’юнктура нещодавнього протистояння КПІ і МОНМС дозволяє робити певні втішні прогнози. Так, вже у перший день роботи групи секретар ВСР при міністерстві у Фейсбуці скаржилася прем’єру Азарову на засилля противників проекту (потім повідомлення було видалене).
Проте це ще не дає підстав для оптимізму. Наївно сподіватися, що всі прогресивні пропозиції будуть прийняті. Підозру викликають умови, в які поставлена робоча група. Так, на доопрацювання проекту прем’єр-міністр Азаров відвів всього два тижні. Але лише за перший тиждень від усіх громадських та студентських організацій, народних депутатів та експертів надійшло стільки пропозицій, що зведений документ з ними має 563 сторінки 10 кеглем! Очевидно, що провести повноцінний аналіз та обговорення всіх поправок за такий короткий час просто неможливо. З цього випливає, що імітація громадського обговорення насправді є способом протягнути завідомо неприйнятний законопроект.
УНІВЕР – НЕ БАЗАР? ОСВІТА – НЕ ТОВАР?
Цей законопроект разом з іншими ініціативами МОН та влади взагалі є лише частиною курсу неоліберальних реформ освіти. Це означає орієнтацію школи на ринок, а не на задоволення людських і суспільних потреб. Замість того, щоб виконувати роль соціального ліфта, освіта перетворюється на товар, доступний далеко не всім. “Дірки” в бюджеті планують заткнути грішми студентів та їх батьків. У ширшому контексті реформ соціальної сфери (згортання соціальних гарантій, пільг) це характеризує курс влади. Партія влади, як і опозиція, є представниками великого капіталу, а отже відстоюють його інтереси. Вони ж докорінно відрізняються від інтересів більшості суспільства. І така тенденція характерна не тільки для України.
ЩО Ж РОБИТИ?
Цілком можливо, що доля законопроекту, а з ним – і всієї вищої освіти в Україні, буде вирішуватися не у владних кабінетах, а на вулиці. Європейські студенти часто краще за нас розуміють свої права і інтереси. Французькі, німецькі, іспанські, грецькі університети окупуються викладачами та студентами на знак протесту проти перетворення освіти на товар. Вже більше ніж півроку у Чилі відбуваються масові виступи за введення бюджетної форми навчання. В усьому світі студенти відстоюють свої права та інтереси як у кабінетах і аудиторіях, так і на вулицях. Це – цивілізована форма протесту у демократичному суспільстві.
Інтеграція в розвинений світ і включення в глобальні процеси неможливі без розуміння відповідальності за своє майбутнє і майбутнє суспільства. Цього ми маємо навчитися у європейських колег. КПІшники вже заявили про себе у справі захисту виключно своїх прав. Будемо сподіватися, що справа всього студентства України буде для нас так само актуальною.
Ілля Власюк (“Пряма дія” – КПІ),
Андрій Бродецький
Опубліковано з правками. Першоджерело – газета Студентської ради студмістечка КПІ “КПІшник” №2