II
Живучи у ХХІ столітті, ми можемо з впевненістю сказати – ідея звільнення людини за допомогою знання не виправдала себе. Загальний доступ до освіти не зробив людей вільними. Більше того, знання часто стало означати владу та контроль. Освіта стала слугувати, в багатьох випадках, інтересам правлячих груп, а не звичайних людей.
З часом ми знайшли цьому пояснення. Ми дізналися, що людина не є виключно раціональною істотою. Суспільство та особа є залежними від обставин частинками цього світу. Відкриття підсвідомого остаточно поставило крапку на вірі в не обумовлений обставинами абсолют Розуму. Відтоді стало зрозуміло, що втовкмачити набір фактів та знань в голову людини ще не значить створити повноцінну особистість.
Втім, система освіти вже була побудована та адаптована до потреб нового ієрархічного суспільства.
В процесі становлення ліберального суспільства та його ідеологічної, філософської та культурної гегемонії, формуються і нові емансипативний концепції та практики. Не виключенням стала й освіта. Нове емансипативне бачення освіти отримало назву лібертарної (вільної) педагогіки.
III
Вільна педагогіка виходить з простої тези: освіта є не лише процесом засвоєння знань, але й формуванням особистості. Соціалізація молодої людини заснована на складних механізмах людської психіки та соціуму. Таким чином, вільною людина стає не від засвоєння знань, а тільки якщо її виховували в свободі, не придушували її інтерес та критичність.
В цьому контексті цікаві праці Пауло Фрейре. Зокрема, „Педагогіка пригноблених”. Бразильський педагог мав досвід роботи з неграмотними селянами. Завдяки його підходу – орієнтації на конкретні проблеми учнів та їх осмислення – йому вдалося досягти фантастичних результатів в короткий проміжок часу. Розпочали навіть загальнодержавну програму, що мала втілити концепцію Пауло Фрейре. На жаль, після державного перевороту програма була скасована, а сам видатний педагог мусив емігрувати.
Принциповим для теоретиків і практиків вільної педагогіки також стало питання демократії. Звичайно, мова не йшла про дитячі парламенти. Думали в першу чергу над тим, яким чином дати молодим людям висловити свій інтерес та волю. Відповіддю стала пряма демократія.
Як казав все той же Пауло Фрейре: „Прославляти демократію і примушувати людей мовчати – це фарс, базікати про гуманізм і зневажати людей – дурисвітство”.
Мабуть, найрадикальніший варіант демократизації освіти запропонував Олександр Нілл у своїй школі-пансіоні „Саммерхілл”. В цьому навчальному закладі діти мали рівноцінний голос з викладачами та директором, а всі рішення приймалися на загальних зборах. Радикальна демократія підтримувалася і в усіх інших сферах життя пансіону. Як результат – школа, заснована на початку ХХ століття існує і досі (незважаючи на численні спроби закрити її урядом). Більше того, вона є загальновизнаним прикладом того, як свобода формує самоконтроль і порядок.
Хотілося б зацитувати самого Нілла: „Вчитель як такий нічим не виділяється. Учні та співробітники… керуються однаковими для всіх правилами співжиття. Діти б запротестуали,якби персоналу були надані будь-які привілеї…
Саммерхілл, мабуть, сама щаслива школа в світі. В нас не існує прогульщиків, і не часто трапляється, щоб діти скучали за домівкою. У нас майже ніколи не буває бійок. Сварки, звичайно, неминучі, але мені дуже рідко доводилося бачити бійки подібні до тих, в яких я брав участь ще хлопчиком. Я не часто чую, щоб діти кричали, тому що у вільних дітей, на відміну від подавлених, немає ненависті, яка потребує вираження…”
Зазначимо, що уроки в Саммерхіллі не обов’язкові і діти можуть на них не ходити, якщо цього бажатимуть. В той же час, Нілл зазначає: „Між тим, в Саммерхіллі доволі багато вчаться… Якщо вчитель по тій чи іншій причині не може провести урок, то це викликає величезне розчарування у дітей”.
Описати всю історію вільної педагогіки в короткому матеріалі просто неможливо. Це цілий історичний та філософський пласт, що включає різноманітну теорію та практику направлену на звільнення дитини та людини.
Окремого висвітлення потребує тема розквіту „Вільних шкіл” між двома світовими війнами. Часто базуючись на асоціаціях батьків та профспілках, фінансуючись за їх рахунок, ці школи створили цілий світ демократичної педагогічної практики від Іспанії і до Аргентини. Такі школи ефективно функціонують і досі. Серед видатних педагогів міжвоєнного періоду можна виділити Феррера, Френе та Монтессорі.
Зазначимо, що досить багато видатних людей підтримували і розвивали пошуки альтернатив казарменній освіті. Зокрема, Лев Толстой та Жан Поль Сартр. Останній колись сказав: „Університет створений для того, щоб формувати людей здатних до критичного мислення… але сьогодні ми ще досі бачимо в Університеті рабів, котрі слухають лекції ex cathedra панів, з якими ніколи не сперечаються”. На думку Сартра, якщо викладач „судить, але сам не підсудний, це означає відсутність дійсної свободи” .
Отже, ще раз зазначимо чотири загальні принципи вільної педагогіки:
1.Надається перевага осмисленню перед запам’ятовуванням. Головне – рефлексія, думка, а не пустий перелік фактів.
2.Цінується критичність, здатність ставити під сумнів.
3.Рівність вчителя та учня.
4.Максимальна участь учня у прийнятті рішень щодо свого навчання та життя: графік занять та відпочинку, вибір предметів і.т.д. Таким чином формується самостійність.
IV
В наш час, коли знання обезцінюється як складно-доступне-благо, коли інформація стала легкодоступною, а світ надзвичайно динамічним, традиційні навчальні заклади все частіше нагадують казарми, що мусять зробити з нас конформістів. Інтерес, творчість, здатність до критики послідовно викорінюються з людини для того, щоб зробити її „достойним та успішним” членом суспільства, тобто – безпечним для нинішнього status quo.
Вбиваючи в людині природні потреби до свободи та вільного пізнання, ірраціональне суспільство формує невротиків, що вже не здатні жити повноцінним життям. І саме таким чином нинішнє суспільство репродукує та живить себе, харчуючись скаліченими долями людей, що пройшли через „систему освіти”.
Вирватися з цього порочного кола є надзвичайно важливою задачею для людства, якщо воно хоче побачити себе вільним. Теоретичний та практичний досвід лібертарної педагогіки в такому випадку є унікальним та надзвичайно корисним.
Товариш Kava
“Пряма дія”
________________
* Тут доречно використовувати саме такй термін, хоча я, особисто, схиляюся до визначення людини як homo ludens