- Законопроект не обмежує навчальне навантаження. На перший погляд він відносить визначення навчального навантаження до відання вищого навчального закладу:
«Мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника визначається вищим навчальним закладом в межах його річного робочого часу, виходячи із нормативів кількості посад відповідно до частини першої та другої статті 49 цього Закону», — (ст. 50, част. 1). Однак на ділі два аспекти фактично нівелюють роль вищого навчального закладу:
Припис «виходячи із нормативів кількості посад відповідно до частини першої та другої статті 49 цього Закону» (ст.50, част. 1) веде нас до ст. 49: «Кількість посад педагогічних, науково-педагогічних працівників визначається відповідними нормативами чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду педагогічного, науково-педагогічного працівника, що встановлюється Кабінетом Міністрів України» (ст. 49, част. 2).
«Норми часу навчальної роботи визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади» (ст.50, част. 2).
Отже, уряд та міністерство освіти фактично визначатимуть, скільки треба викладачів та скільки годин становитиме той чи інший вид навчальної роботи (привіт двом годинам за роботу з курсовими). Власне від цих показників і залежить навчальне навантаження викладача, яке нібито віднесено до компетенції вишу, а насправді ж жорстко регламентується урядовими структурами. Таким чином, знявши чинне обмеження навчального навантаження у 720 і 900 годин для педагогічних і науково-педагогічних працівників, уряд зможе необмежено збільшувати і без того кабальне навантаження. Про наукові дослідження можна забути, бо ж викладачі так і залишаться заручниками ситуації, коли керівництво вишів буде лише розводити руками і казати про міністерські вимоги.
2. Вже згадувана норма про те, що кількість посад педагогічних, науково-педагогічних працівників визначається відповідними нормативами чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду педагогічного, науково-педагогічного працівника, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 49, част. 2) несе в собі ще одну загрозу. Прив’язка до кількості студентів за умов скорочення державного замовлення означає скорочення кількості посад для викладачів. З заяв міністра зрозуміло, що державне замовлення після «демографічних» скорочень суттєво не будуть підвищувати аж до 2025 року. На разі важко передбачити скільки ж викладачів стане безробітними. Ще в січні міністерство запропонувало скоротити державне замовлення під час вступу 2011 р. на 42%. Після студентських протестів міністр заявляє вже про 10-15%.
3. Міністерський проект передбачає гарантії неперевищення річного робочого часу лише в частині навчального навантаження.Міністерський проект Закону «Про вищу освіту», ст. 50: «Мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника визначається вищим навчальним закладом в межах його річного робочого часу , виходячи із нормативів кількості посад відповідно до частини першої та другої статті 49 цього Закону» . Чинний Закон України «Про вищу освіту», ст. 49: «Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час »
Отож, виникає певна плутанина з всіма іншими, окрім навчальної, видами роботи педагогічного і науково-педагогічного працівника. Невідомо, чи рахуються вони в межах річного робочого часу, чи, можливо, весь річний робочий час буде складатись лише з навчального навантаження.
4. Вчені звання, як і наукові ступені, тепер буде присвоювати міністерство, яке успішно проковтнуло ВАК (ст. 18 та ст. 48). Жодної децентралізації не передбачається.
Це звісно далеко не повний перелік загроз. Назагал проект не передбачає жодної академічної чи адміністративної автономії, не рахується з Болонським процесом, натомість пропонує міністерський диктат з його малоефективними недолугими та корупційними схемами. В Україні та й закордоном є чимало видань, телеканалів, інтернет-ресурсів та багато інших засобів, аби вдосталь гучно заявити про свою думку та лобіювати свої інтереси. Питання не в тому, чи готові викладачі це робити — питання в тому, чи готові викладачі далі терпіти знущання влади?
Джерело