За день до того навчальні корпуси і студмістечко згаданих університетів були заклеєні листівками з інформацією по введення платних послуг та про час і місце проведення збірки. Якщо в КПІ анонс зустрічі та й самі скандальні постанови не здобули широкого розголосу, то в університеті Шевченка на обговорення прийшло більш ніж півсотні людей.
“Коли ми прийшли на місце проведення зустрічі в “шевченківське” студмістечко, то були шоковані тим, що у призначений час там ніхто не зібрався. Було лише кілька жвавих компаній, котрі вже добряче набралися пива, – згадують активісти профспілки. – Однак ми не розгубилися і швидко “окупували” сцену. Поступово до неї почав стікатись народ”.
Студенти були не на жарт схвильовані запровадженням платних послуг. Деякі з них одразу казали, що платити за новими тарифами вони будуть просто не в змозі. Причому говорили про це навіть працюючі студенти.
Протягом години активісти “Прямої Дії” розповіли про урядові постанови і відповідали на запитанні молоді. Найбільше студентів цікавило, як можна вплинути на уряд і яким чином вони можуть щось змінити. У відповідь було про анонсовано всеукраїнську акцію протесту 4 червня (київська частина акції почнеться о 16:00 біля стін Кабінету міністрів). Молоді люди радо погодились на участь в пікеті, а коли виступаючі закликали їх залишити свої контакти, то утворилась ціла черга з бажаючих. Студенти настільки були заряджені протестною атмосферою, що почали самі пропонувати методи спротиву, закликали інших вести пропаганду серед сусідів та однокурсників, обговорювали, хто намалює які плакати.
Один зі присутніх юнаків поцікавився, чому активісти “Прямої Дії” не дізнавались позицією університетського студпарламенту і офіційного профкому. Відповідь була коротка – позиції у цих бюрократичних структур просто немає. Чому студенти змушені дізнаватись про злочинні постанови з листівок, роздрукованих на домашньому принтері? Це означає, що офіційний профком та студпарламент палець об палець не вдарили, щоб проінформувати загал. Чи потрібні іще якісь докази імпотентності даних структур?
Здорову усмішку у активістів викликав ще один випадок. Після виступу до одного з членів “Прямої Дії” підійшов кремезний юнак. Він був одягнений у чорний спорткостюм а у руках тримав мініатюрну барсетку. Представився юнак головою київської молодіжки Партії регіонів. Виявляється, він прийшов, щоб запропонувати послуги партії у боротьбі із урядом Тимошенко. “Ви ж оце будете збирати студентів як масу, як натовп, а в нас є досвід проведення подібних акцій”, – стверджував молодик. У відповідь він почув, що “Пряма Дія” не співпрацює із жодною політичною партією або партійною молодіжкою. “Якщо ПР ставить собі за мету здобуття влади, ми ставимо за мету боротьбу із будь-якою владою. Нам не цікаві персоналії, нас не цікавить, хто наразі сидить у кріслі прем’єра. Важливо, що уряд, як апарат державної влади приймає антистудентські рішення”, – відповідали профспілчани.
Обговорення й дискусії між студентами тривали ще довго після закінчення обговорення. Студенти вже самі переконували інших прийти на акцію протесту і включатись в боротьбу. Однак були й протилежні думки – на зустріч прийшло декілька праворадикалів, котрі закликали молодь не йти на акцію протесту. “Це ж анархісти й марксисти! Антіфа! Не вірте їм! Мікроскопічною акцією ви нічого не доб’єтесь! Не йдіть туди!”, – виголошували праві. Однак присутні студентки з філфаку самі кинулися заперечувати їм. Заклики бойкотувати акцію виглядали, як відвертий ідіотизм.
Коли студенти розходились по домівках вони не припиняли обговорювати зустріч. Деякі вже планували домовитись з викладачами перенести заліки на інший час, щоб встигнути на пікет. Інші пропонували розкидати інформацію на форумах і соціальних мережах. А кілька дівчат захоплено вигукували: “Ходімо, географи! Будемо піднімати наш факультет. Будемо піднімати всіх на протест!”