Що дає комерціалізація освіти? Передусім це фінансова «автономія» вузів, можливість підняття плати за навчання на контракті, зменшення бюджетних місць, а як результат – зменшення видатків на освіту із бюджету. Певна річ, від таких дрібниць як платний університет, гаманці бізнесменів суттєво не схуднуть – подумаєш, за освіту заплатити. Зате їхні діти будуть навчатися лише із собі подібними, вузи здихаються нахлібників і отримають тих, хто буде готовий платити за все і не стане перейматися якістю отримуваних знань. Бідним запропонують кредити, а значить справи банкірів підуть на покращення. Словом, від реформи одна користь.
Адаптація системи освіти до умов ринку окрім відсіювання небажаних елементів з ВУЗів надає можливість заробляти на будь-чому. Починаючи від таких дрібниць, як студентські квитки, закінчуючи відкритою торгівлею дипломами. До того ж, ринок вже не потребує широко профільних спеціалістів, а навпаки – вузькоспеціальних. І вже не буде дивиною відкриття курсів вантажників, двірників і консьєржок. Причому платних. Перехід освіти на ринкові рейки – це перш за все чергова схема перерозподілу доходів громадян на користь збагаченням власників освітніх закладів. І байдуже, що це урізання конституційних прав людини і громадянина. Адже Конституцію завжди можна переписати!
В умовах ринку освіта характеризується не як певні знання, а пов`язується із соціальним статусом особи. Той, хто має диплом – хороший працівник зовсім не тому, що має певні знання, а тому, що зміг оплатити надання освітніх послуг, на які зміг заробити власною працею. Значить, цей працівник зможе більше за інших працювати. Якщо ж навіть платив не він, а його батьки, то це також добре, адже такий працівник не потребує високої заробітної плати. А щодо знань, то вони роботодавця не цікавлять. «Під час роботи навчиться» – саме цей популярний сьогодні підхід зменшує роль знань і підвищує ціну самого диплому.
Новий закон «Про вищу освіту» красномовно демонструє, що освіта перетворюється на справжній товар, нехай і доступний далеко не всім. На прикладі доступу до освіти яскраво видно, що навчатися можуть лише ті, хто може за це заплатити. Що робити іншим? Їм зазвичай радять більше заробляти. От тільки як можна заробляти, коли для більш-менш нормально оплачуваної роботи потрібна відповідна освіта? Відповідь одна – навчатися. Ось і доведеться в скорому майбутньому купувати на ринку 100 грам знань і 500 грам освіти…
Хоча навіщо задаватись такими надуманими питаннями? Адже ліберальний дискурс передбачає, що проблема доступу до освіти є проблемою конкретних індивідів, але не суспільства чи держави. Ти бідний? Значить, сам винен. Чому досі не будуєш бізнес-імперію?
Лише безумці-ліваки можуть у наш час опиратись перетворенню знань на товар, а вузів на приватні комерційні установи. Ці люди не вірять ні в Бога, ні у реформи. Вони хочуть дестабілізації й краху існуючого ладу. Ці дурні закликають до революції.
товариші Фантом та Каталонець,
“Пряма дія” – Київ