Сьогоднішню службу Міністерства внутрішніх справ України по суті не можна називати міліцією. Міліція – це добровільне народне ополчення, яке слідкує за дотриманням порядку та обороняє жителів від внутрішньої небезпеки. Загони робітничої міліції у часи громадянської війни на території України слугували воєнізованими формуваннями новостворених органів народної самоорганізації – рад. Сьогоднішню ж «міліцію» можна порівняти хіба що з царськими жандармами. Для таких існує краще ім’я – поліція, а її представники – справжні поліцаї. Поліція захищає не інтереси народу, а інтереси держави та її владної верхівки, всупереч інтересам простих громадян.
Проте не варто вважати, що в українській міліції працюють одні лише злодії, кати та фашисти. Безумовно, там є і справжні віддані справі дотримання порядку люди. Але потрапивши в систему, засновану на культі сили, приниженні людської гідності та авторитаризмі, вони просто не мають змоги реалізувати своє покликання. Цих людей «ламають», в іншому ж випадку їм доводиться йти всупереч своїх переконань або йти з міліції взагалі. Ми знаємо, на якій стороні барикад опиняться такі люди у вирішальний момент.
Авторитарна профашистська влада «закручує гайки». Законопроект №2450 фактично ліквідує право на мирні зібрання. Він був прийнятий Верховною Радою у першому читанні 03.06.2009 і зараз після «доопрацювання» має стати на голосування вдруге. Ми бачимо, що в плані обмеження прав і свобод людини колишня влада і теперішня солідарні. Всі політичні партії в сучасній Україні слугують інтересам своїх спонсорів, а не виборців, не кажучи вже про народ взагалі. Тому «помаранчеві» і «біло-блакитні», «націоналісти» і «комуністи» де факто проводять одну й ту ж політику, довіряти їм не варто.
Те, що сьогоднішня ситуація характеризується високим рівнем міліцейського насильства є тільки одним з симптомів хвороби. Корупція, здирництво, рекет – це все притаманне цій системі і є її невід’ємним атрибутом. Ми закликаємо вшанувати пам’ять жертв поліцейського безладу і особисто Ігоря, та спробувати не допустити таких трагедій в майбутньому. Ми закликаємо створювати місцеві комітети самоорганізації населення, ради, бойові профспілки, загони народної дружини самозахисту. Необхідно, аби кожен чиновник і міліціонер відчував свою персональну відповідальність за свої дії та знав, що може бути справедливо покараний народним судом. Ні – диктатурі та безкарності злочинців, так – народній солідарності.
Коли у Франції поліцейські вбили двох хлопців з робітничих окраїн, то горіли дорогі автомобілі та поліцейські дільниці. Коли у Греції поліцейський вбив підлітка, то по всій Елладі ширився справжній «грецький вогонь». Історія України має багато видатних сторінок народних бунтів. Чи прийшов край народному терпінню, чи стане Україна наступною після Франції і Греції?