Понад два місяці готувалися до свого форуму представники незалежної студентської профспілки “Пряма дія”. За зразок була узята традиційна для європейських студентів практика контрсаммітів “Bologna Burns”, що опонують зустрічам очільників освітянських міністерств Євросоюзу.
“Міністри освіти недарма з’їзжаються до Києва, щоб вирішувати долю освіти разом. Намагання перевести освіту на “самозабезпечення”, відрізання доступу до освіти для малозабезпечених, скорочення фінансування фундаментальних дисциплін, прив’язка досліджень до комерційної вигоди — спільні риси неоліберальних реформ у більшості країн Європи, – впевнені у профспілці. – Тож 22-23 вересня на противагу офіційному міністерському форуму студенти організовують свій, щоб розглянути інший бік проблем, означених міністрами”.
Декілька тижнів активісти не спали ночами, а писали, перекладали, розсилали, клеїли, малювали та вирізали. І ось тепер усе на межі зриву…
У Києві ще зранку зібралися студентські представники більшості регіонів України: Донецьк і Тернопіль, Луганськ і Черкаси, Харків та Івано-Франківськ з Сімферополем у котрий раз об’єднали зусилля заради захисту власних прав. Заздалегідь прибули гості з Грузії, Білорусі, Росії та Великобританії. На інших ще чекали.
Дорогою до Михайлівської площі студентка Тбіліського державного університету Хаті Чхенкелі розказує про систему навчання у своїй alma-mater: “Взагалі у нас немає такого поняття, як академічна група. Я сама обираю курси, які вивчаю і на кожному з них моїми колегами можуть бути зовсім різні люди. За 4 роки бакалаврату передбачено лише 24 обов’язкових предмета. При цьому, в залежності від обраних мною дисциплін, я отримую ще і додаткову спеціальність”.
Така академічна розпущеність викликає заздрощі українців і нерозуміння причин, покликавших її протестувати. І мало не розпочалася чергова інтернаціональна дискусія та вдалині показалася будівля МЗС та контури Михайлівського собору. Думками вже кожен був там — з усіма.
Після другої години кількість зібравшихся спудеїв перевалила за дві сотні, але і досі нічого не розпочалося. Організатори запропонували переміститись безпосередньо на площу, де вже чекали журналісти і міліція. Славнозвісний майор Оніщенко повідомив, що акція Прямої дії була сьогодні вранці заборонена і тому не відбудеться. У відповідь один із заявників Михайло Камєнєв показав вже інше повідомлення про проведення інформаційної зустрічі щодо актуального законопроекту “Про вищу освіту”, зареєстроване у КМДА сьогодні вранці і вже не від профспілки.
Проте пан міліціонер виявив неабияке знання семантики української мови та зіслався на рішення Конституційного суду, де, мовляв, чорним по білому написано, що про акцію має бути повідомлено напередодні, а напередодні, то значить за день до. Увесь цей час контрфорумчане знаходилися на площі та роздивлялись краєвиди.
Хотілося вголос крикнути: “Баста!” – і забити на цих дуболомів із зірочками на погонах. Та вчасно згадали про заявку на Софіївську площу, яка була подана ще 13 вересня, Після збігання розкладу із закриттям Київського міжнародного кінофестивалю про неї просто забули: і студенти, і влада, і правоохоронці. Побажавши міліціонерам гарного часу на відвойованій площі, молодь почала рух у напрямі до Софіївки.
Єдина проблема: треба забрати і перенести звукопідсилювальну апаратуру. Виявилося, що на місці чергують працівники ОВС, які вочевидь мають власну точку зору на цей логістичний момент. Вони з початку не підпускали до техніки людей, а потім, програючи у загальній сутичці, намагалися повернути її назад, тягнучі за дроти та енергійно штовхаючись із профспілчанами і журналістами. Врешті-решт, світла сторона перемогла, і не без трофеїв: міліцейські фуражки та погони поповнили бойві колекції найбільш відважних. Хоча не обійшлося і без втрат. Четверо учасників, а саме Микола Старков, Богдан Карпусь, Дмитро Карпій та Іван Шматко були затримані спецпризначенцями.
Спроба демонстрантів відбити своїх не увінчалася успіхом, і рух колони був заблокований. Щоб не втратити вже набутого, прямодійці швидко розвернулися і майже бігом дісталися Софіївської площі, де оточили подвійним кільцем відбиту апаратуру. У цей же час шляхом мирних переговорів було досягнуто угоди, що проведення акції на Софіївці перебуває у чинному законодавчому полі, і міліція не буде перешкоджати її проведенню. До того ж, якщо у найближчі 20 хвилин не буде ніяких ексцесів, пообіцяли відпустити наших товаришів. Під скандування хрестоматійного: “Бунтуй! Кохай! Права не віддавай!” двоє демонстрантів злилися у досить романтичному поцілунку на фоні піднятих банерів.
Після правозахисники Марина Цапок та Михайло Камєнєв одразу ж виїхали до Шевченківського відділку МВС, що на Прорізній. Туди ж направилися нардепи Леся Оробець, Андрій Парубій, Володимир Ар’єв та Олесь Доній, які намагалися допомогти визволити затриманих хлопців.
На Софіївці вже розгортався студентський табір: стрічками на землі виклали великий трикутник, у середині якого на туристичних килимках розташувалися бажаючі прийняти участь у воркшопах. За їх спинами було відкрито, так зване, дістро, де можна було придбати журнали “Спільне” та “Критика політична”, отримати останні газети “Пряма дія” та кримську “Общежитие”. Ближче до пам’ятнику Богдану Хмельницькому була встановлена імпровізована польова кухня під банером “Їжа замість бомб”.
Першим до мегафону запросили Майкла Бурового, професора соціології Університету Берклі:“У Сполучених штатах боротьба, подібна до вашої також іде. Ще декілька місяців тому студенти мого університету так само виходили на вулиці. Нас усіх єднає мета: ми боремося проти комерціалізації освіти та виступаємо за справжню університетську автономію без невдалої державної зарегульованості”.
Активіст міжнародної марксистської ініціативи Том Роллінг розказав, що йому справді пощастило. Він встиг отримати вищу освіту у Велікобританії безкоштовно. Тепер же, завдяки уряду Блера, студентів примушують сплачувати по 9 тисяч фунтів на рік, що є величезною сумою для рядового британця. І саме тому там зараз тривають страйки студентських профспілок. Також Том висловив непорозуміння активної протидії влади та міліції проведенню контрфоруму: “Не студентські демонстрації псують імідж України, а перешкоджання їх проведенню”, – сказав він.
Товариш Єгор із сусідньої Білорусі поскаржився на активну комерціалізацію освіти, що проходить у фарватері, начебто соціальної, політики Олександра Лукашенка. “Усі наші пільги були ліквідовані ще у 2007 році. А лише за 2010 плата за навчання зросла на 42%!” За його словами, стипендії у 20$ не вистачає навіть на харчування, за будь-який прояв громадянської активності ти одразу можеш потрапити під нагляд КДБ та бути виключеним з університету. “Тож білоруські студенти завбільшки пасивні, вони просто бояться щось робити”, – зазначив Єгор. У той же час в Білорусі немає відстрочок від армійської служби, а як і доживеш до закінчення вишу, то мусиш ще відпрацювати три роки там, де скаже адміністрація.
Каті Чхенкелі: “Після приходу Саакашвілі до влади плата за навчання піднялася до 1500$ у державних та 50000$ у деяких приватних. Створені органи студентського самоврядування замість справжньої роботи витрачають по пів-мільйона доларів на проведення вечірок та екскурсій. І це коли більшість студентів не має підручників”.
Паралельно із виступами у гострій частині трикутника розпочинає роботу художня майстерня під кураторством відомого українського художника Нікіти Кадана. Він пояснює, що головний символ контрфоруму — робота Лисицького “Червоним клином бий білих”, під яку стилізований увесь формат заходу, від воркшопів у великому клині до завтрашньої демонстрації. Учасникам пропонується визначитися із головними “ворогами” сучасної освіти, як-то ксенофобія, клерикалізація та інше. І намалювати великі плакати.
У цей момент вдається додзвонитися до Миколи Старкова, який радісно повідомив, що вони вже на волі і невдовзі будуть на площі. Ця новина розлітається між студентами і викликає справжній стан тріумфу. Невеличка, але перемога.
Одразу ж після повернення вони діляться враженнями від перебування у міліцейському автозаці. Микола Старков досі дуже шокований вчинком активіста “Відсічі” Карпія, який, побачивши, що Миколу пакують беркутівці, розкидав їх і майже дістався дверей автозаку, де його все ж пов’язали. Іван Шматко розповідає, що один із людяних “космонавтів” порадив йому зняти окуляри, бо розіб’ють. Хлопці зазначають, що з ними поводилися нормально, хоча Богдана декілька разів стукнули каскою дорогою до відділення.
Багатьох ще переповнювали емоції, кожен хотів почути історію від жертв репресій. Тому на лекціях Тамари Злобіною про ґендерну дискримінацію та Олексія Аруняна про студентське житло було доволі малолюдно. Хоча слова Олексія про те, що студентська революція 1968 року розпочалася тому, що хлопців не пускали до жіночих гуртожитків, врізалися до пам’яті багатьох.
Напередостанок виступив старший викладач НаУКМА, Олександр Івашина, котрий, критикуючи деякі аспекти сучасної освіти, пожалівся, що дуже часто, приходячи на семінари, він бачить скляні очі студентів, бо то ненормально, коли навчання триває по шість-сім пар на день.
Загальний посил поважного дослідника був схоплений і програму почали закінчувати, пообіцявши, що завтра буде ще краще, ще драйвовіше та крутіше. “Не час прогулювати протести” – саме таке гасло ще довго лунало Володимирською вулицею, куди пішла основна маса демонстрантів.
Репортаж про другий день контфоруму чекайте незабаром
Корреспондент.net