“Таке враження, ніби ми в’язні, а не студенти в гуртожитку. Всюди камери, і біля душу теж. Нам заборонено користуватися будь-якими побутовими електроприладами через несправну електропроводку, хоча взимку обігрівачі просто необхідні. Вікна старі, з щілинами та вибитими шибками, а столярних послуг не дочекатись. При цьому наші сусіди – 5й та 7й гуртожитки, вже мають металопластикові вікна та утеплені стіни, проте всі роботи з утеплення проводили зимою. Вони просувалися мляво і студенти мерзли. Врешті-решт роботу закінчили, але уже влітку, коли наявність великих щілин та дірок була вже не критичною.
Подейкують, що наш гуртожиток за документами вже давно має євроремонт, а відповідно, наша черга до нього вже не дійде. При цьому оплата за гуртожиток і в нас, і в тих, у кого зробили ремонт – однакова.
Ще кілька років тому весь наш гуртожиток заселяли тільки ветеринари, але згодом почали підселяти й студентів з інших факультетів. За три роки виселень та заселень вийшло так, що гуртожиток ущільнили, доводячи кількість студентів на одну кімнату до 6-ти чоловік. Студентів педагогічного факультету весь час кидають по різним гуртожиткам, ніколи не закріплюючи за ними права на житло надовго.
Окрім плати за гуртожиток за квитанцією, з нас незрозуміло чому вимагають ще й по 50 грн. за душ. Іноді ще здирають гроші на охорону, “благодійність” і так далі. Гроші видаються на руки і невідомо куди потім йдуть. Раз на півроку нам відключають гарячу воду, на два тижні, і роби що хочеш. А в нашому душі, де є 10 облуплених і зацвілих кабінок на всіх дівчат гуртожитку, часто можна плавати. Затоплює майже щодня. Працює це щастя вранці з 6 до 9, а наступний раз лише з 15 до 22, і все. А туалети такі, що їх важко назвати туалетами – дірка в підлозі, бачки, що протікають і поламаний злив, а вікна не зачиняються навіть зимою.
Ще нам можна приводити гостей лише з 16 до 22 вечора, і ні в який інший час. Щотижня в четвер 1 та 2 курси відпрацьовують “суботники” – миють і чистять усе, а кожен місяць кімнати по черзі мусять вимити весь поверх, кухні та сходи.
Раніше нас обслуговував один інтернет провайдер, а згодом його, без нашого відома, змінили і змусили нас оплачувати прокладення нових дротів. В нового плата виросла вдвічі, а ще з’явились правила, за якими користувач ледь не боржник. Багато хто сильно влетів на гроші, аби відновити своє право користуватися інтернетом. Зараз щоб поповнити рахунок, треба бігати по гуртожитку й шукати привілейованих осіб, які продають картки та беруть собі комісію. Інших способів немає. До того ж встановлювати власний роутер заборонено – за це можуть “покарати”.
Члени нашого правління – студрада – дозволяють собі заходити до наших кімнат коли їм заманеться, без запрошення. До речі, нещодавно пройшли “демократичні вибори” голови студради. По кімнатам ходили старости поверхів (до речі, невідомо ким і в який спосіб обрані) і повідомляли нас про кандидатів. Мовляв, їх всього три – дехто Тарас Савчук і “ще якісь дві дівчини”. На голосування мали право йти лише по одній людині з кімнати. Через тиждень після цього член студради пробігся по кімнатах, зігнав “колегію виборців” на перший поверх голосувати. На зазначені 18-00 ніхто не збирався проводити голосування, і люди просто стояли в коридорі та чекали. Багато хто втомився чекати студради, яка щось вирішувала за зачиненими дверима, і пішов до себе. Через деякий час повідомили, що “переможець” – Тарас.”
Джерело