ZEIT Campus: Ми все ще налаштовані скептично. Що ви змінили протягом останніх 45 років?
Хомський: Особисто я нічого не змінив. Я був частиною руху, який досяг багато чого. Світ сьогодні докорінно відрізняється від світу 45 років тому. Дії на підтримку прав людини та громадянина, за права жінок та охорону природи, опір утискам та жорстокості істотно вплинули на світ. Я не розумію, як ви можете стверджувати, що нічого не змінилося.
ZEIT Campus: Ви вірите, що світ сьогодні кращий, ніж 40 чи 50 років тому?
Хомський: Звісно! Пройдіться по галявинах тут, у Массачусетському технологічному інституті. Половина студентів – жінки; третина належить до етнічних меншин. Люди одягнені більш недбало та зайняті найрізноманітнішими справами. Це місце було зовсім інакшим, коли я прийшов сюди 50 років тому. Тоді тут можна було зустріти лише білих чоловіків, одягнених у костюми та зацікавлених лише у своїй роботі. Такий самий прогрес можна спостерігати в Німеччині та у всьому світі.
ZEIT Campus: Але хіба студенти більш політизовані? Сьогоднішньому поколінню часто дорікають, що воно байдуже до світу.
Хомський: Я вважаю цей закид помилковим. Період високої політизації університетів був дуже коротким – з 1968 по 1970. Перед цим студенти були аполітичними. Подивіться на війну у В’єтнамі, один з найбільших злочинів після Другої світової війни. Пройшло чотири чи п’ять років, перш ніж бодай якийсь видимий протест заворушився в США. Та й той швидко згас у 1970-х. Перед війною в Іраку настрої суттєво відрізнялися. Наскільки я знаю, війна в Іраку була першою в історії війною, проти якої відбувалися демонстрації ще до її початку. Мої студенти пропускали лекції, щоб взяти участь у демонстраціях. Цього не могло би статися 50 років тому. Протести не запобігли війні, але обмежили її. США не мали змоги зробити в Іраку і дещиці того, що вони робили у В’єтнамі.
ZEIT Campus: Чи не були ці протести всього лиш тимчасовим спалахом?
Хомський: Ні. Політизація сьогодні набагато більша, ніж у 1950-тих. Розвинулися тривалі форми активізму, що дозволили нам перемогти в багатьох битвах. Наприклад, існує постійний прогрес в області прав жінок. Якби я спитав мою бабусю, чи була вона пригнобленою, вона би не зрозуміла, про що я. Моя мати казала: “Я пригноблена, але не знаю, що робити!” Моя дочка накричала б на мене після такого питання. Наш світ більш людяний!
ZEIT Campus: Ви вірите в історичний прогрес?
Хомський: Прогрес повільний, але суттєвий у тривалій перспективі. Подумайте про скасування рабства або розвиток свободи висловлювання. Права не дістаються просто так. Люди, що об’єднали свої зусилля, здобули їх. Однак прогрес – не лінійний рух по висхідній. Є й періоди кроків назад.
ZEIT Campus: Якщо є часи прогресу та часи кроків назад, чи стане світ через 50 років кращим, ніж сьогодні?
Хомський: Що буде через 50 років – суттєво залежить від того, що молоде покоління робитиме сьогодні. Дві великі небезпеки загрожують існуванню світу: наше ставлення до довкілля та небезпека, що бере початок від ядерної зброї. Якщо ми не будемо енергійніше боротися за охорону навколишнього середовища сьогодні, то ризикуємо загрузнути в серйозній екологічній кризі через 50 років, не кажучи вже про ризики від ядерної зброї. Жахлива катастрофа Фукусіми нагадує нам, що мирне використання ядерної енергії вкрай ризиковане. Нам не можна ігнорувати це за жодних обставин!
ZEIT Campus: Через 60 років сьогоднішнім студентам буде стільки ж років, скільки і Вам зараз. Що їм зробити, щоб озиратися на своє життя із задоволенням?
Хомський: Звісно, вони могли би сказати, що задоволені життям із друзями, дітьми та веселощами. Але для того, щоб жити справді повноцінним життям, що приносить задоволення, вони мають визнавати проблеми та брати участь у їх розв’язанні. Якщо вони не зможуть у свої 80 озирнутися і сказати: “Я чогось досяг!” – значить, їхнє життя не було успішним.
ZEIT Campus: У свої 82 Ви задоволені тим, чого досягли?
Хомський: Неможливо бути задоволеним. Моє життя має забагато вимірів: сім’я, робота, політика, ще щось. У деяких сферах я задоволений, а в інших – ні. Проблеми в цього світу достатньо великі. Нерівність у США зараз на рівні 1920-х, і економіка все ще має величезний вплив на наше суспільство. Я не можу бути задоволеним!
ZEIT Campus: Мало вчених займаються політикою так, як Ви. Чи гніваєтеся Ви іноді на “слуг влади”, як Ви кажете, або на коллег-професорів, зосереджених лише на своїй академічній роботі?
Хомський: Я вважаю, що підтримувати владну систему – аморально. Однак це не означає, що я на когось гніваюся. Вчені самі по собі не мусять мати більш глибоке розуміння політики, ніж решта людей, і не мають моральної переваги над іншими. Але вони зобов’язані допомагати політикам шукати та знаходити істину.
ZEIT Campus: Схоже, що Ви стаєте поміркованішим на старості літ.
Хомський: Ні. Мої погляди та позиції не змінилися протягом десятиліть. Я досі переконаний у тому, в чому був переконаний у підлітковому віці.
ZEIT Campus: Хіба це добре – досі вірити в те, у що Ви вірили майже 70 років тому?
Хомський: Так, коли йдеться про фундаментальні принципи. Очевидно, що я поміняв свої думки з багатьох питань, але мої ідеали залишилися тими самими!
ZEIT Campus: Ви часто кажете, що ви анархіст. Що ви маєте на увазі під цим?
Хомський: Анархісти намагаються розпізнавати владні структури. Вони змушують тих, хто має владу, виправдовувати себе. Зазвичай ці виправдання непереконливі. Крім того, анархісти працюють над викриттям та освоєнням структур: чи патріархальних родин, чи міжнародної системи Мафії, чи приватних економічних тираній – корпорацій.
ZEIT Campus: Який епізод з вашого досвіду зробив вас анархістом?
Хомський: Не було такого епізоду. У дванадцять років я почав ходити до книгарень-секондхендів. Багато з них належали анархістам, що приїхали з Іспанії. Тому для мене було цілком природно бути анархістом.
ZEIT Campus: Чи мають всі студенти стати анархістами?
Хомський: Так. Студенти мають кидати виклик владі та приєднуватися до тривалої анархістської традиції.
ZEIT Campus: “Кидати виклик владі” – ліберал чи поміркований лівий також може прийняти цей заклик.
Хомський: Щойно хтось починає розпізнавати, заперечувати та долати невиправдану владу, він або вона стає анархістом. Більшість людей – анархісти. І мені все одно, як вони себе при цьому називають.
ZEIT Campus: Кому або чому має кидати виклик сучасне покоління студентів?
Хомський: Цей світ сповнений стражданням, жорстокістю та катастрофами. Студенти мають вирішувати: чи щось їх хвилює, чи ні? Слухайте, озирніться навколо, проаналізуйте проблеми, спитайте в себе, що ви можете зробити – і беріться до роботи!
Оригінальний текст: zeit.de
Переклад: “Пряма дія”