Описати класичну мирну окупації університету можна так. Студенти і викладачі займають велику аудиторію, крило чи корпус, виголошуючи свої вимоги або маніфест. При цьому зайнята територія вважається автономною від адміністрації вишу (якщо вимоги спрямовані до неї), міністерства, держави тощо. На «звільнену» територію не допускаються представники влади, хіба що на перемовини. На ній діють не формальні закони і правила, які можуть і не відповідати інтересам студентів і викладачів, а самоорганізація, солідарність і взаємодопомога.
При цьому життя окупованого університету не перетворюється на хаос. Навпаки, у ньому встановлюється порядок, який походить від самих агентів навчального процесу. Останній не припиняється під час окупації. Професори читають лекції, а студенти їх відвідують. Але це доповнюється позаплановими самоосвітніми заходами. Студенти читають одне одному лекції як з основних навчальних дисциплін, так і на тему, яка стала приводом до окупації. Викладачі стають учнями, а учні викладачами, тим самим інтелектуально збагачуючи одне одного.
Керує всіма справами – а тут не слід забувати і про побутові моменти – загальна асамблея студентів. Це — пряма демократія у дії. Кожен зацікавлений впливає на прийнятті рішень щодо того чи іншого питання. Немає начальників і підлеглих.
Часто студенти ночують і харчуються в окупованому корпусі.
Одна з головних рис мирної окупації університетів, які і будь-яких інших демократичних рухів, – публічність. Можна вивісити з вікон транспарант з написом «окуповано», лозунгами і вимогами. Можна вести блог окупованого вишу, сформувати імпровізований прес-центр та вибрати речників. Неабияку роль, як це показали події останнього часу, тут грають соціальні мережі.
Зазвичай окупація закінчується добровільно, при виконанні вимог. Але можуть бути й інші варіанти — студенти просто виснажаться і будуть вимушені самі звільнити приміщення, або їм «допоможе» поліція.
Перша масова окупація університетів відбулася під час славетного «Червогого травня» 1968. Тоді в університетських аудиторіях студенти створювали нове суспільство, відкидаючи консерватизм і споживацтво.
Кінець диктатури «чорних полковників» 1974 року у Греції почався з виступів студентів і окупації Афінського Політехнікону. Сьогодні у бурхливій Еладі учні, що протестують проти бідності, часто вдаються окупації університетів і шкіл.
У наші часи мирна окупації університетів — звична форма студентських протестів. Коли у Німеччині в деяких федеральних землях у 2008 намагалися ввести плату за навчання, по країні прокотилася хвиля окупації audimax’ів (великих лекційних аудиторій). Таке ж відбувається і сьогодні. Останній приклад — блокування філософського факультету Університету Загребу проти підвищення цін на навчання минулого тижня, яке увінчалося успіхом. І так відбувається постійно не тільки у Європі, а й у обох Америках, Азії та Африці.
Проте не варто дивитися лише закордон. Революційне студентство КПІ на рубежі ХІХ-ХХ століть часто вдавалося до окупації alma mater, перетворивши її на серце демократичного руху у робітничому районі міста. Тут можна згадати і відому Шулявську самоврядну республіку. Майже з самого заснування КПІшники активно реагували на процеси у державі та боролися за свої права. Згадуючи останні події можна з гордістю сказати, що ця тенденція збереглась і сьогодні!
Ілля Власюк,
“Пряма дія”-КПІ
Джерело: studrada.kpi.ua