Зворотній зв’язок слухачів із розробниками не просто дав життя цим чудовим проектам, а й далі суттєво прокращує як курси, так і саму технологію/методику викладу. Про це свідчить прогрес в наведених прикладах: MIT -> Coursera -> Khanacademy -> Udaсity -> (?)edX.
Каменти від відео лекціями не були б такими емоційними, якби онлайн-курси не стали віддушиною від репресивної і байдужої до індивідуальності класичної системи освіти. Причин для радості в слухача онлайн-курсів чимало:
* Можна переслуховувати відео безліч разів будь-коли – без сорому, не експлуатуючи викладача і майже не використовуючи ресурсів (порівняно з теперішніми видатками на освіту). Так само можна багато разів проходити тестування й отримувати відповідь на всі свої питання, нікого не напружуючи.
* Немає адміністрації чи авторитарного викладача.
* Викладачі звільняються від марудної повторюваної роботи: читання лекцій, перевірки контрольних робіт тощо, і мають більше часу на інновації, покращення своїх курсів, науку й творчість. Це як індустріальна революція, тільки в освіті.
* На форумах та під час офлайнових зустрічей студенти набувають функцій викладачів і навпаки (peer to peer learning – повна аналогія до відповідного терміну в комп’ютерних мережах ). Відтепер відповідями на поширені питання займаються не викладачі, а самі студенти. Такий спосіб обміну знаннями є максимально наближеним до природнього, неформального спілкування. Крім того, активність на форумі є одночасно творчою, саморегульованою контрольною роботою.
* Вільна та безкоштовна освіта для всіх, а також свобода, рівність та глобальна солідарність 😉
У майбутньому, коли складемо довгострокові особисті навчальні плани і сформуємо групи однодумців, то можна буде спокійно відписуватися з універів. Або захоплювати їх і переносити свої віртуальні звички в офлайн – кому як більше подобається.
На форумах вже подекуди зявляються теми, в яких слухачі намагаються застосувати отримані занння до самостійно поставлених задач. Ці задачі можуть бути викликані як науковими інтересом так і економічними та соціальними потребами. Сподіваюся, що скоро на форумах (або офлайн зустрічах) в процесі роботи над проектами формуватимуться відносно сталі спільноти, які і стануть новим університетом. Ось кілька прикладів, які спонукають так думати:
* Розробники сайтів онлайн-освіти заохочують своїх слухачів знаходити одне одного в своїй місцевості за допомогою соціальної мережі MeetUp і навчатися разом. За їхніми власними дослідженнями (наприклад, у виступі Дафни Коллер – засновниці Coursera), слухачі в групі значно продуктивніші, ніж при навчанні самотужки.
* Стендфордський університет влаштовує лабораторії підприємництва ( VentureLabs ) — групові проекти, під час яких люди вчаться робити високотехнологічні, малобютжетні комерційні (а невдовзі — також освітні, творчі та соціальні) проекти з нуля.
* opensourceecology.org — мережа розробників і впроваджувачів open source технології конструювання 40 різних саморобних машин, які дозволяють збудувати стабільну цивілізацію із усіма сучасними зручностями. Засновники проекту власноручно збудували кілька механізмів, виклали креслення разом з докладними відеоінструкціями у вікіпедію – і надихнули цим тисячі людей по всьому світу об’єднуватися в місцеві спільноти, щоб взятися за виготовлення і вдосконалення цих механізмів. Це той самий проблемно-орієнтований підхід, як в Udaсity. Ти робиш машину (трактор, наприклад), що конкретно полегшує тобі життя, а по ходу вчишся читати креслення, вивчаєш фізику, хімію, набуаєш скілів столяра, токаря, конструктора. Щоб повноцінно використовувати саморобний механізм, треба знати як і чому він працює. До того ж, повна аналогія простежується і в методі обміну знаннями: відео лекції, креслення, практика, форуми, локлаьні спільноти. Не уявляю, як зробити освіту ще більш прив’язаною до реального життя, ніж у цьому випадку!
* diybio.org — організація, що має на меті зробити генетичні експерименти можливими поза дорогими лабораторіями, а результати їх — загальнодоступними.
<a href="http://i.piccy.info/i7/8c9eae8fb2214db75fd981da463fc571/4-47-403/34345940/Onlinecoursesreview_html_m60883e5f.jpg
” rel=”foto” title=””> 
Студенти, які відчули можливітсь здобувати освіту і роботу, оминаючи нинішні університети, стануть менш залежними від адміністрації вузів і почнуть цілеспрямовано бунтувати, кохати, права не віддавати, а можливості – здобувати.
Студенти забиватимуть на ідіотські, нудні, абсурдні лекції
і при цьому непогано складатимуть іспити. На семінарських заняттях студенти перейматимуть ініціативу викладача у визначенні тематики обговорення і в питаннях. Навчальна аудиторія нагадуватиме форум: на найбільш боянисті запитання (в тому числі викладача) відповідатимуть фразою: «Почитай сам(а), ось лінк».
Студенти, які знайшли себе у довгострокових комерційних, наукових, і соціальних проектах, будуть або кидати універ, або вкрай нагліти і брати на себе організаційні функції, поступово заміщуючи адміністрацію – самі залучатимуть новачків, складатимуть розклад, розроблятимуть навчальні плани, формуватимуть нові проектні групи, займатимуться грантожерством та ендаументом, протидіятимуть міносвіти та ментам на території вишу.
Навряд чи станеться один внєзапний окупай , після якого все буде зашибісь. Скоріше за все, студенти довго просто забиватимуть на адміністрацію – доки вона не перешкоджатиме анонсуванню і проведенню заходів. Однак колись настане той момент, коли зміни в наявному стані справ почнуть шкодити інтересам адміністрації, і почнуться утиски та спроби навести порядок.
Першим серйозним кроком може стати боротьба за вільне відвідування лекцій. Потім, можливо, пошириться написання групового проекту на тему курсу як альтернатива іспитам на сесії. Згодом ці проекти цінуватимуться більше за дипломи, і капіталісти втратять можливість продавати ламіновані картки з написом «Диплом» дорожче за її собівартість (37 грн 25 коп). Втім, дорогими можуть виявитися самі проекти. І, так само як дипломи, вони можуть бути не так якісними, як розпіареними. Виходом з цього порочного кола може стати лише зміна всієї системи.
Врешті, викладачі почнуть записувати курси лекцій на відео, а у звільнений від начитування час аналізувати активність слухачів, покращувати виклад матеріалу та допоміжні технічні засоби. При цьому вони братимуть участь в освітньому процесі на рівні з іншими студентами.
Контрольні роботи більше не матимуть функції перевірити, чи достатньо велику купу знання набито в голову студента. Відтепер вони слугуватимуть для самоперевірки, а також щоб передбачити, чи зможуть порозумітися учасники освітньої (робочої) групи під час майбутньої або подальшої співпраці. Форма таких контрольних робіт може бути різною – від групової неформальної співбесіди (meetup’у) до автоматизоватного тесту – головне, що ініціатива знайти однодумців ітиме від однодумців. Як наслідок, кількість людей в класній кімнаті буде саморегулюватися. Під час практичного заняття групою 20 з чоловік стане популярною пропозиція: «Давайте поділимося на менші групи, бо не всі мають можливість висловитися». Можливо, потім вони знов об’єднаються і продовжать заняття разом, або ж утворені групи знову розростатимуться – залежно від консенсусу щодо способу обговорення і від особистих зв’язків учасників.
Зникнуть лекційні заняття в теперішньому їх вигляді. В лекційній залі залишиться тільки викладач (хоча нащо вона тепер йому одному здалася така велика), а студенти розійдуться, прослухають запис лекції, а потім знову зберуться групами – достатньо малими, щоб кожен мав доступ до слова.
Покинута лекційна зала в Чорнобилі
Диплом остаточно перестане бути перепусткою на престижну роботу. Люди будуть брати менше непідйомних кредитів на освіту і принижуватися, щоб отримати магічний купон .
Студента Стендфорда доведеться цінувати так само, як і студента невідомого вишу, якщо він прослухав відповідні онлайн курси і зробив цікаві проекти. Інакше стане очевидним, що поділ відбувається не за кваліфікацією, а за майновим станом, гендером, етнічною приналежністю тощо. Межі між університетами світу розмиються. Стане менше підстав робити наукові досягнення університетів національними, а не всесвітніми.
Доки онлайн курси лишатимуться безкоштовними, вони будуть гальмувати комерціалізацію освіти, оскільки не можна буде контролювати пропозицію на освітні послуги, штучно створюючи їх нестачу.
Студенти більш-менш рівномірно розподіляться по університетських будівлях. Стане менше підстав фапати (в сенсі уявляти, нестерпно бажати чогось зазвичай недоступного) на престижні вузи, такі як Могилянка чи КПІ – хіба що на гарненькі корпуси, лабораторії, гуртожитки. Якщо Могилянки фізично не вистачатиме на всіх, можна буде спокійно займати Гостинний двір або Пейзажну алею, означивши їх як частину громадського простору, необхідну для навчання.
Освіта, наука, ігри, спілкування, виробництво та споживання перетнуться, об’єднаються і стануть просто життям – тим неможливим, якого мусять вимагати усі реалісти.
Джерело: Вільна школа