Та найгірше тут те, що обов’язковий курс не скасовує вивчення інших предметів, кількість яких і без того вища ніж провідних європейських університетах ( http://osvita.ua/vnz/news/35918/ ). Не маючи достатньо часу, щоб приділити увагу досконалому вивченню базових дисциплін, або можливості самостійно обрати предмет, студенти, окрім цього, повинні написати ще й реферат, мінімум на 5 сторінок. Це, звичайно, суто формальність (будьмо відвертими: хто це все читатиме?), але ж реферати – обов’язкові . В підтвердження «добровільно-примусового» характеру даних лекцій та завдань курсу наводимо розшифровку запису однієї з лекцій:
Питання: А якщо не буде зарахований сьогоднішній реферат, як ми дізнаємось, що він не зарахований?
Відповідь: Ваш деканат дасть відомості як всім бути, зараховано чи не зараховано.
Питання: А якщо ми дізнаємось, що наш реферат не зараховано?
Відповідь: Як що ваш реферат не зараховано, то ви після цього пишете новий реферат і приносите його мені в Інститут філології, в аудиторію 78, кафедра “Історії літератури і Шевченкознавства, завідуючому кафедри професору Сліпушко Оксані Миколаївні.
Питання: Скільки часу відводиться на написання реферату?
Відповідь: Протягом тижня, тобто ви повинні всі, якби мовити, зараховані з вашими рефератами до першого грудня.
Питання: Вибачте, а якщо він не буде зарахований?
Відповідь: То ви не будете допущені до сесії… і ви не складаєте свою першу сесію…
« В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля. »
Рівень такого реферату, можна не сумніватися, буде шкільним. Але ж писатимуть. Писатимуть про Державу, Мову та Націю, предтечею та творцем яких буцімто був Шевченко, про надлюдину, людину-символ, людину–Національну ідею. Про все те, про що каже шкільний підручник. А справжній Шевченко, контраверсійний, глибокий і протестний, помре під вагою Шевченка-міфа. Вчергове сконає, роздушений власною ж іконою.
« Я хочу тобі сказати, що де є культ, – там немає мистецтва » – писав український панфутурист Михайль Семенко. – « Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння ».
Тож досить коритися абсурдним рішенням та дозволяти вказувати що, як і скільки вчити. Нам навчатись, а отже нам вирішувати і які курси відвідувати, а які – ні .
