Ще декілька тижнів тому здавалося, що мета кампанії “Проти деградації освіти” буде досягнено, що блокаду замовчування та одобрямсу буде прорвано і невдалий законопроект поховають назавжди: до голосу студентів почали приєднуватися викладачі, свої зауваження висловила Національна академія наук, Громадська рада при Донецькій облдержадміністрації. Дмитро Володимирович був пойманий на організації проплачених мітингів на свій захит і одержав останнє “китайське попередження” від Януковича. Останнім цвяхом мало стати оприлюднення експертного висновку Представника Президента у Парламенті Юрія Мірошниченко, який виявив абсолютну протилежність запропонованих освітніх новацій Карті реформ та передвиборчим гарантіям Голови держави. І саме тут втрутився “Дім свободи”.
З початку я просто не повірив очам, коли побачив цю сенсаційну новину, яку одностайно ретвітали по групах кампанії наші улюблені відсічане. Відштовхуючи погані передчуття, вирішив спочатку довідатися більше про ньюсмейкера. Лінк на вікіпедію один із перших, читаємо: “ Freedom House — неурядова організація зі штаб-квартирою у Вашингтоні (США). Її бюджет на 66-80% за допомогою грантів фінансується урядом Державним департаментом США та Управлінням міжнародного розвитку США… Критики організації звинувачують її в заангажованості та ідеологічній упередженості, а також у просуванні інтересів американського уряду.
Тобто міжнародне НГО, тісно пов’язане із урядом Сполучених штатів відкрито висловлює своє невдоволення одним із керівників іншої сувереної країни та рекомендує його звільнити з посади. Як вам таке? Доводи, що то моніторинговий центр, експертна оцінка, як на мене, тут виглядають слабкими. Це не закрита доповідь, замовлена Віктором Федоровичем. Це пролунало у публічному просторі зі свідомою метою вплинути на подальший розвиток подій.
Залишимо моральний бік такого неприкритого втручання у внутрішні справи України, а подивимося на його результати. Щонайменше, сам факт ставить Президента у досить незручне становище, коли кожне його рішення щодо Міністра освіти буде розглядатися як таке, що відбулося під іноземним тиском. А Голові незалежної держави, погодьтеся, така несамостійність не лічить. Просто уявить себе в імпровізованій ролі запиленого жінкою господаря, який врешті решт заради збереження миру в родині вирішив викинути на смітник старий телевізор, що хоч і не працював, але у ньому досить зручно було ховати “зайві” гроші. І тут до квартири заходить такий собі дизайнер невизначеної сексуальної орієнтації і панівним тоном розказує, що роздільна здатність у Горізонта не та, об’єм великий і діагональ маленька. Як би почували і поводили себе ви у подібній ситуації?
Наступне, що мене непокоїть — це можлива консолідація навколо Табачника, який досі не мав одностайної підтримки навіть у Партії регіонів, як серед правлячої коаліції, так і в суспільній думці. Досить показовим тут є коментар нардепа Олени Бондаренко: “Рекомендації Freedom House звільнити міністра освіти — це втручання у внутрішню політику України. Ми не вказуємо США, Франції або Великобританії, якщо нам не подобається хто-небудь з їх міністрів” . Навіть Анна Герман, що є відомим антипатиком очільника МОНМС, встала на його захист і сказала, що “це Президенту, уряду вирішувати” . У мене немає наразі соціологічних даних щодо реакції пересічних громадян, але я впевнений, що вона буде схожа на позицію львівського блоґера Олександра Хохуліна: “Для внешнего потребления президент Янукович должен внимательно изучить рекомендации авторитетной международной организации, для внутреннего — послать. В качестве дополнительных мер реагирования выписать господину Табачнику квартальную премию»” — чи сімферопольского політолога Скрипцова: “Если президенту небезразличны украинские образование и наука, то он должен воспринять этот сигнал как высшую похвалу деятельности Табачника. Было бы странно, если бы Freedom House говорила добрые слова в адрес Табачника, учитывая то, что министр повёл войну против «грантоедов», насаждающих на Украине эрзац-образование, заменяя им образование подлинное” .
До речі, щодо громадського сприйняття, тут Дмитро Володимирович отримав справжній козир. Відтепер його заяви про відпрацювання організаторами кампанії завдань закордоних спонсорів в очах звичайних українців отримають додаткової ваги, бо хто там буде розбиратися, де Freedom House, а де Пряма дія і Фундація регіональних ініціатив. У свідомості чітко окресляться лише дві позиції: за та проти. І остання буде скомпроментована нетактичною поведінкою іноземної структири із сумнівною репутацією.
Олександр Кисельов ,
“Пряма дія” – Донецьк