Перш за все, я пишаюся нашими студентами. Я ще раз переконався в їх громадянській свідомості, принциповості, зваженості і розумінні складних процесів, які відбуваються і в країні, і в даному випадку – навколо КПІ. Тому ще раз одним словом можу сказати, що я пишаюся нашими студентами.
У своєму інтерв’ю «Дзеркалу тиждня» ви висловили скепсис щодо ІІІ з’їзду працівників освіти, який відбувся 28 жовтня. На ньому майже одноголосно було підтимано проект нового з-ну Про вищу освіту та Національну стратегію розвитку освіти. Чи підтвердились Ваші побоювання? Що Ви можете сказати про з’їзд?
Я маю дещо інше бачення на національну стратегію освіти і на закон «Про вищу освіту». І моє бачення, на жаль, не відображається в тих прийнятих документах. Я вважаю, що освіта має готувати таких людей, які повинні здійснювати необхідні перетворення в країні. Я не побачив в стратегії ні сформульованих цілей, ні механізмів їх досягнення. Там дві цілі, які є дуже загальними. Наприклад, «забезпечити широкий доступ молоді до освіти». Це вірно, я погоджуюсь з цим, але це я б відніс до автоматичних цілей. За будь-яких умов це потрібно .
А що конкретно ми повинні досягти прийнявши нову стратегію? На мій погляд, ми повинні наблизитися до «клубу двадцяти розвинених країн світу». Для цього потрібно успішно брати участь в міжнародній кооперації праці. Ми повинні бачити де ми можемо забезпечити острови прориву. І на тих напрямках сконцентрувати і людський капітал, і фінансові ресурси, і адміністративне управління, і тоді ми можемо досягати цих цілей. Окрім того, як стратегія, так і закон не орієнтіють суспільство на інноваційний розвиток. Вони не поєднують в одному комплексі власну освіту, власну науку, високотехнологічне виробництво і владу. Усього цього я не бачу в цих документах.
На думку експертів, крім іншого, у законопроекті звужується автономія вузів. Саме за право на автономію у виборі ректора 26.11 виходили КПІшники. Чи може цей закон, у разі прийняття, знову вдарити по КПІ?
На жаль так. Якщо університети не будуть мати свободи, вони не стануть центрами незалежної думки і, як наслідок, вони не зможуть напрацьовувати істину з актуальних проблем суспільства. Тому, якщо університет не має автономії, він не працює вільно і творчо, а під примусом і страхом. Такий університет ніколи не дасть відповідь на нові виклики, він з усіх питань буде лише чекати вказівки згори.
Чиновники за визначенням не можуть дати відповідь на нові виклики. Це можуть зробити лише потужні наукові школи, лише вчені і педагоги, які працюють у вільному і творчому середовищі. Для цього потрібна автономія. А держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб такі центри незалежної думки існували. І вона має озброюватися їх відповідями на нові виклики, таким чином забезпечуючи розвиток і прогрес суспільства.
Безумовно, якщо накласти на університет дуже багато обмежень, дуже багато інструментів контролю згори, як це зроблено в новому законі, то такі центри незалежної думки не будуть існувати. Люди будуть чекати вказівок згори, будучи обмеженим в своїх діях, і буде відбуватися загальна деградація.
Як Ви вважаєте, чи повинні студенти цікавитися не тільки справами своєї alma mater, а й загальними тенденціями в освіті. Напраклад тим самим законопроектом?
Студенти є прогресивними людьми, які думають про своє майбутнє. Тому якщо молодь не буде думати про те, яку країну вона хоче мати і яку вона має будувати, то тоді вона ніколи її не побудує. Молодь має цим займатися. Це її місія. Ця місія в першу чергу відноситься до такої прогресивної, розумної, моральної частини суспільства, як студенти.
Тобто ви вважаєте, що це правильно, коли 26-ого студенти захищають право на автономію свого конкретного вузу, або виступають проти законопроекту, який їх не влаштовує?
Я вважаю, що студентство має всебічно втілювати саму модель розвиненого громадянського суспільства, в якому принцип розвитку “знизу” є головною суттю. В громадянському суспільстві напрацьовуються думки стосовно принципових кроків цього суспільства. Я вважаю, що наше українське суспільство не розвинуло громадянську форму до необхідного рівня. Тому превалює наше вічне правило – «моя хата скраю». Це не є громадянське суспільство. Громадянське суспільство це те, яке вибудовує свою країну знизу, у спосіб, в який членам цього суспільства було б комфортно і цікаво жити.
Студенти КПІ, разом зі студентиаим інших вузів, брали участь у підготовці до відкриття НСК «Олімпійський» . Деякі студенти казали про «примусово-добровільний» характер заходу. У КНУ ім.Шевченка навіть був наказ проректора про обов’язкове відвідування тренування персоналу стадіону. Як це було у КПІ? Чи вважаєте ви прийнятним такі «примусово-добровільні» відвідини студентами таких заходів?
З одного боку, я вважаю, що усі заходи, які проходять у нас в КПІ повинні організовуватися на добровільній основі. Я знаю, що зараз не все так є, як хочеться. Що на деякі, навіть дуже цікаві заходи, студенти знімаються з занять тими чи іншими керівниками середньої ланки КПІ. Я навіть не завжди про це знаю. Мені завжди здавалося, що коли до нас приїздить, наприклад, нобелівський лауреат, що це настільки цікаво, що нікого за руку вести не потрібно.
Але конкретно щодо Олімпійського, то це була подія національного масштабу. І щоб ця подія відбулася успішно, красиво і організовано, то, мабуть, без якихось організаційних форм це б не відбулося. Хто його знає, скільки б прийшло людей? Тому, щодо Олімпійського я думаю, що все таки там певна організація повинна була б бути. Інша справа, що спочатку потрібно було б виявити волонтерів, яких зголосилося б мабуть багато.
Але що торкається на загал таких заходів, які ми проводимо в КПІ, я вважаю, що люди мають ходити за своїм інтересом. Тоді це буде виправдано.
У соцмережах Ви часто даєте посилання на новини стосовно світовхсоціальних і економічних проблем. Ви звертали увагу на рух проти неоліберальних реформ у Греції та інших європейських країнах. Як ви ставитесь до руху «Occupy Wallstreet»? Ви вважаєте, що сьогодні світова економічна модель неефективна і потребує кординальних змін? Якщо так, то яких?
Я вже писав про це в деяких своїх аналітичних дослідженнях і вважаю, що дійсно світ знаходиться в глибокій кризі. Це не лише економічна або фінансова криза. Перш за все це криза моралі, яка грунтується на жадобі людей. Якщо 30 років тому співвідношення між 20% найбагатших і найбідніших людей у світі було 1 до 30, то зараз воно складає 1 до 72. Так стрімко розмежовується світ на найбагатших і найбідніших. Якщо ці тенденції продовжаться, то вони приведуть глобальне суспільство до колапсу.
Скажімо, в тих самих Сполучених Штатах Америки кількість безробітних за останні, буквально декілька років стрімко зросла і досягла 10 мільйонів людей. Такі ж самі процеси ми спостерігаємо в Європі: Наприклад, Греція, маючи 160% державного боргу до ВВП, зараз знаходиться на межі дефолту. Дуже складна ситуація в Італії, в Португалії, в Іспанії, інших країнах єврозони.
Протести людей є природніми. Ми бачимо їх у всьому світі, ми починаємо бачити їх і в Україні. Це протести чорнобильців, афганців, пенсіонерів тощо. Всі вони є явищами однієї природи. Тому мене це дуже хвилює і тому я для молоді час від часу надсилаю інформаційні «меседжі» про сутність глобальних процесів, що відбуваються у світі і в нашій країні.
Роблячи це, я дуже сподіваюся, що молодь буде осмислювати ці явища і, в результаті, сприятиме поступовому переходу глобального суспільства від збанкрутілої парадигми «максимального задоволення власних потреб» до єдино можливої парадигми «гармонійного співіснування людей на Землі».
