Окупація університету для заступника ректора означає, що вже не можна наказувати та сварити. Вже не можна відкинутися на спинку свого зручного стільця, вдарити кулаком по улюбленому столу, говорити один на один з переляканим студентом чи викладачем та підписувати накази. В аудиторії все організовано так, щоб кожен міг висловити свою думку. За допомогою спеціальних жестів декілька сотень студентів швидко вирішують, як бути з побутовими проблемами, що робити далі та, нарешті, чи варто покидати університет на вихідні, як того просить пан з адміністрації.
Рішення приймають всі разом, голосуванням. Проректору вирішують відмовити. “Яка ж це окупація, якщо ми підемо на вихідні і повернемося в понеділок?” — каже Давід — наш перекладач.
Студенти справді господарі ситуації. “Навряд чи нас тут буде штурмувати поліція. Уряд боїться більших протестів і сподівається, що ми самі втомимося та підемо”, — каже один зі студентів, учасник Hallgatói Hálózat (Студентської мережі). Сама мережа виникла зовсім недавно, але вже стала фактично найактивнішою студентською групою в країні. Вони вимагають вільної та безкоштовної освіти для всіх.
Серед студентів і справді відчувається втома, втім, вона відступає перед ще більшим ентузіазмом щодо справи, яку не можна виміряти в грошах. Для них це боротьба не тільки за краще власне майбутнє, але і за кращий світ. Що буде далі? Чи захлинеться студентський протест? Чи, можливо, їхня боротьба стане прикладом для всієї країни, де панує криза та безробіття? Складно сказати напевне, але точно можна стверджувати: цей рух вже став унікальним досвідом як для студентів, так і для всього суспільства.
Іван Шматко з Будапешта
попереднє інтерв’ю http://direct-action.org.ua/1528
