Денеш: Протягом кількох років освітній бюджет було суттєво зменшено — вполовину. 6 грудня було оголошено, що держава виділить гроші лише для 10 000 студентів, тоді як минулого року було 50 000 бюджетних місць, а до 2011 року — взагалі 100 тисяч. Також вражає рішення запровадити так званий студентськи контракт, який означає, що студенти-бюджетники протягом 20 років після закічення освіти мають пропрацювати на державу вдвічі довше, ніж тривало їхнє навчання. Тобто якщо ви провчилися 5 років і отримали диплом магістра, то маєте “підтримувати Угорщину” протягом 10 років. Якщо ж ви відмовитеся від цього, то маєте повернути державі всі гроші.
У той же час усі знають, що корінь проблеми — в освітній системі як такій, що вона потребує радикальних змін. Що університети недоотримують фінансування, і аби підняти якість освіти та підтримувати її на належному рівні, аби студенти й дослідники були мотивовані залишатися, потрібно збільшити фінансування освіти. Середня та початкова освіта заснована на дискримінації; прірва між дітьми бідняків та вихідцями з середнього класу чи між дітьми інтелектуаів та робітників не зменшується завдяки освіті. Та й усі реформи, впровадженіі до сьогоднішнього дня, були доволі елітистські та спрямовані на уніформізацію.
У всіх університетах є офіційні студентські профспілки, які мають монополію на представництво інтересів студентства — це те, що називається студентським самоврядуванням. У більшості випадків воно дуже лояльно ставиться до провладних партій, адже одне з їхніх завдань — це отримати від держави якомога більше грошей. Студентське самоврядування дуже пов’язане з партією «Фідес», але нещодавно вони утнули фінт і почали протетувати проти скорочення бюджетних місць в університетах. Звісно, ми не віримо, що вони виступають проти уряду від чистого серця, ми постійно очікуємо, коли ж вони покажуть своє справжнє обличчя. Це студентське самоврядування також виконує роль політичних ясел — наприклад, партія «Йоббік» виросла зі студентської профспілки факультету мистецтв Університету Лоранда Етвеша. «Йоббік» досі, до речі, має вплив на цю профспілку: ось чому час від часу нацисти та йоббіківські делегати з’являються на демонстраціях. Але, як видно на відео (index.hu), студенти зустрічають їх вигуками «геть нацистів» (nácik haza — nazis go home).
Партії мало популярні серед молоді, для якої зараз характерне розчарування у парламентській демократії. Я не виключаю можливості, що всі погодяться на тому, що ми потребуємо чогось іншого — адже під час цих протестів студенти побачили, як працює пряма демократія.
Є альтернативний низовий студентський рух — Студентська мережа (Hallgatói Hálózat, HaHa — Student Network), яка зорганізувалася 2011 року на факультеті соціальних наук Університету Лоранда Етвеша. Вони прагнуть прямої демократії, студентських зборів, де б рішення приймалися консенсусом. Протягом останніх двох років вони провели кілька акцій, і, звісно, наштовхнулися на критику, що вони недостатньо радикальні. Тому рух розколовся на дві частини, одна з яких виступає за окупацію університетів. Вони більш радикальні за іншу групу, більш анархічні.
Протягом першого тижня протестів студенти побачили, що офіційні студентські профспілки виступають проти них: повсюдно вони намагалися перешкодити акціям протесту.
Це низовий рух? Чи є в нього керівники? Які основні вимоги?
Даніель: Цей рух є низовим. Втім, в ньому беруть участь також члени опозиційних політичних партій (соціалісти, зелені, неонацисти), які намагаються отримати свої вигоди від руху та його популярності в суспільстві.
Денеш: Декілька тижнів тому студентський форум погодив 6 вимог до уряду. Вони доволі загальні й виступають скоріше тим мінімумом, який підтримує абсолютно кожен студент у країні.
1. Провесьи загальну реформу всієї освітньої системи.
2. Встановити кількість бюджетних місць як мінімум на рівні 2011 року.
3. Припинити політику економії щодо освіти та скасувати всі попередні скорочення видатків
4. Скасувати так звані «студентські контракти».
5. Забезпечити автономію університетів
6. Надати справжню можливість дітям з бідних сімей навчатися в університетах
Ти зазначав, що протест студентів можна назвати лівим. Чому ти так вважаєш?
Даніель: Рух переважно є аполітичним в тому сенсі, що він не виставляє так вже багато конкретних політичних вимог, окрім відставки деяких чиновників, відповідальних за освітню політику. Деякі люди мають доволі помірковані погляди та не хочуть встрягати в питання «великої політики». Дехто з «радикалів» хотів би добитися відставки уряду, в той час як крайній фланг руху ставить питання про нову громадську культуру, засновану на прямій демократії.
Протести є лівацькими тому, що вони вільні від націоналізму та релігійності. Це дійсно важливо, оскільки сильно контрастує з ультраправою протестною культурою, яка домінує з 2006 року. Досі студентів вважали націоналістичними та дуже релігійними.
Денеш: Але варто сказати, що люди переважно навіть не уявляють, що таке «ліве». Якщо ви, наприклад, спитаєте про це студентів, то вони скажуть, що протест є не політичним. Він скаже щось типу: «Ми ж протестуємо за кращу освіту, що є важливим для мене та для всього суспільства. Що ж тут політичного?» Але справа якраз і полягає в тому, що протести направлені проти правого та консервативного уряду. Найбільш впливовими групами в русі є ті, що виступають за емансипацію, проти дискимінації, політики економії та за більшу демократію. Іронія полягає в тому, що ці групи якраз одночасно і є лівими або ж анархістськими.
Скажу ще одну важливу річ: те, як організовані ці протести — це щось абсолютно нове для Угорщини. Це був справді низовий рух, побудований на прямій демокатії.
Окей, а що ви скажете про загальну ситуацію в Угорщині?
Даніель : Угорщина, як і більшість східноєвропейських країн, має величезні проблеми з виплатою боргів, економічною стагнацією, ростом праворадикальних рухів та культурною гегемонією останніх. Наше суспільство заражене расизмом та сексизмом. Вже рік як діє конституція, яка переформатувала всю політичну, медійну та електоральну систему під партію влади. Так, правляча партія тепер має змогу ставити своїх людей у якості керівників культурних інституцій, конституційного суду та інших важливих для консервації нинішнього становища установ. Відтепер держава також витрачає великі кошти на релігійні потреби, а вся буржуазія тісно прив’язана до влади за допомогою «ексклюзивних угод про партнерство». У країні дуже сильні позиції ультраправих, які мають свою інфраструктуру, культурні інституції, а також бойові загони. Нацистська партія Йоббік набрала 16% на останніх виборах і є третьою по чисельності в парламенті республіки. Колишня партія влади — соціалістична партія — повністю деморалізована. Вони втратили половину своїх виборців, а на руїнах партії виникло багато ліберальних та лівих організацій, які виборюють собі право очоилити опозицію. Остання ж намагається імітувати протестну діяльність проти найбільш скандальних порушень прав людини в країні.
Денеш: Я думаю, уряд відчуває, що вони можуть втратити більшість. Уже зараз правляча партія має конфлікти ледь не з усіма соціальними групами. Їхня економічна політика провалилася. Їхні ініціативи суперечать одна одній, а їхні думки щодо важливих соціальних питань змінюються щодня. Єдине, що заважає людям здихатися цих бездарних політичних динозаврів — парламентська демократія, яка діє за правилами правлячої партії. Вони змінили процедуру виборів під себе. Тепер виборці мають завчасно зареєструватися , а округи були переділені таким чином, щоб максимальна кількість депутатів від Фідесу була у парламенті. В цілому у країні надзвичайно паршива атмосфера. У нас високе безробіття, економіка в рецесії, з країни їде багато молодих людей (стільки не емігрувало з часів Першої світової війни!). Ситуація справді складна, і подолати її навряд чи буде дуже просто.
Ми нещодавно були на спільному протесті студентів, ромів та безхатченків. Як ви думаєте, чи може студентський рух перерости у щось більше? Чи є в нього можливість вийти за власні межі та утворити союз із іншими соціальними групами?
Даніель: Так, цей рух має політичний потенціал: він може стати справжньою опозиційною силою, яка поєднувала б різні соціальні питання за допомогою питань освіти. Була одна дуже багатообіцяюча демонстрація, де були присутні працівники з освітнього, медичного та соціального сектору. Але, на жаль, ця демонстрація — радше виняток, ніж правило. Рух має серйозно поставитися до питання включення в освітні реформи інтересів бідних дітей, аби з субкультури ліваків середнього класу перетворитися на справжній соціальний рух.
Денеш: Так, я думаю, що потеціал для цього є, адже є рух базується на антидискрімінаційній основі. Більше того, часто організатори та учасники різних акцій співпадають. Якщо взяти до уваги вищеописану ситуацію, то, думаю, у наступному році можна очікувати ще більших протестів. Це було би справді гарно, якби різні пригнічені групи могли об’єднатися та допомагати одна одній. Але треба, аби залучені до цих груп люди усвідомили цю необхідність, тому я трохи скептично ставлюся до цієї перспективи.
Чи виходять на протести шкільні та університетські викладачі? Чому? Хто взагалі складає основну частину протестувальників: учні старшої школи, студенти чи хтось іще?
Даніель: Так, паралельно до Студентської мережі існує також викладацька. Вона приблизно така сама за розмірами. Ми тримаємося разом: проводимо акції і дорадчі збори. На зборах немає різниці, хто ти — викладач чи студент. Студентська мережа має у своєму складі також учнів старшої шокли, але вони становлять окрему групу в організації: вони складають десь чверть від загального складу.
Денеш: Так, майже всі викладачі підтримують протести: вони бачать, що їм немає чого втрачати. Я не знаю, кого у складі протестувальників більше: викладачів зі школи чи з університету. Думаю, їх приблизно порівну. Але в будь-якому разі те, чого ми досягли за останні два тижні — найкращий досі бачений результат, адже покоління людей, яким зараз від 16 до 30, було доволі пасивним у політичному сенсі до цього моменту. А зараз всього за кілька днів змогли зорганізуватися та вийти на протести до десяти тисяч людей! Це фантастично!
Якою є реакція уряду на протести? Чи збирається він піти вам назустріч, чи навпаки — намагається вставляти палки в колеса?
Деніель: За винятком прем’єр-міністра, представники уряду ставляться до протестувальників доволі вороже. Прем’єр-міністр же намагається бути доброзичливим, але у дуже патерналістській манері. Він каже, що протести студентів – це добре, і це нагадує йому про його власну юність, але що мало місце непорозуміння між урядом і протестувальниками: він заперечує наявність політичної проблеми. Міністр освіти заявляв, що хоче поспілкуватися зі студентами, але на зустрічі він постійно ставив вимоги, і невдовзі наша група залишила стіл переговорів. Наразі уряд намагається торгуватися з офіційною студентською профспілкою (яка має про-урядову позицію) і відповідно доповідає, що немає жодних причин для незадоволення, адже їх всі усунуто.
Денеш: Протягом перших півтора тижня медіа висвітлювали переважно позицію студенства, і спроби уряду почати переговори були не зовсім вдалі. Минулої середи уряд спромігся повідомити, що 5 студентських вимог уже виконано, а отже, причин протестувати далі немає. Насправді вони лише змінили визначення деяких термінів — і нічого по суті. Зараз уряд заявив, що хоче відкласти подальші переговори до квітня, але ми розуміємо, що це лише звичайний дешевий трюк, аби замовчати протести.
Інтерв’ю взяли: Дафна Рачок та Іван Шматко