Почалось все з банального : переїзд з червоного корпусу на ВДНГ. Чи не було тоді масової активності студентів проти переїзду? Чи не приймали якихось дій студенти щоб залишитись у червоному, де об’єктивно найкращі побутові умови для навчання серед усіх корпусів КНУ? Де в той час була адміністрація? Можливо студенти і деканат спробували об’єднатись і спробувати вирішити нагальну проблему? Ні, ні, ні і ще раз ні! Адміністрація мого факультету робила вигляд що все чудово, що так буде краще. Ба, навіть створювала тиск на тих студентів, що активно протестували проти абсурдного переїзду. Що ми отримали в результаті? Обшарпаний корпус який важко назвати частиною КНУ, неймовірний перепад матеріально – побутової бази у порівнянні з тим що ми мали, холодні обшарпані аудиторії (це вже зараз ми маємо аж! 9 аудиторій для семінарський занять з метало пластиковими пакетами замість застарілих дерев’яних рам), непридатні для навчання лекційні приміщення, де окрім низьких температур явно спостерігається відсутність більшості парт або сидінь. Студенти були шоковані, такого не очікували навіть закоренілі скептики. Мало того, факультет має підкорюватись примхам факультету кібернетики, ми ж тут гості! Зате у нас є прекрасно обладнаний деканат, кімната методистів і чудовий п’ятий поверх, на якому розміщенні усі кафедри, читальний зал та одна навчальна аудиторія (вона ж комп’ютерний клас). Воістину, все для комфорту студентів. Але молоді люди невибагливі, студенти свято вірили що прийдуть позитивні зміни, буде зроблено ремонт, щось зміниться на краще. Але з першими ж заморозками наш факультет зіткнувся з першим внутрішнім конфліктом.
А справа ось у чому : коли в аудиторіях стало нестерпно холодно студенти почали(яка несподіванка) мерзнути. Це в свою чергу підштовхнуло їх до звернення до адміністрації з проханням хоч щось змінити, включити опалення, змінити вікна на нові. В нормальній ситуації деканат мав би піти на зустріч, підтримати логічну ініціативу, але замість цього по факультету прокотилась хвиля репресій. Як це холодно? Та за кого себе тримають ці шмаркачі? Люди тут скільки років вчаться і терплять, а тут такі «цаци», що не можуть витримати легких морозів (а справа була восени). Тільки неймовірними масовими зусиллями, важкої розмови з деканом щось почало змінюватись, але значним зрушенням і сьогодні це назвати важко. Доречі, дякуючи активній протидії студентів, наш факультет не став вчитися за абсурдним розкладом, що правда повністю влаштовував адміністрацію.
Йде другий рік нашого базування у цьому корпусі, а віз і нині там. Раз на рік силами «всевишнього» нам змінюють вікна у трьох аудиторіях (що важливо, роблять це восени, а не влітку, так певне логічніше), аудиторії все такі ж прохолодні восени (з жахом чекаємо зими), а парти і столи і далі відсутні. Зате поруч будують новенький стадіон, базовою вартістю 18 мільйонів гривень. Геніальний пріоритетний розподіл, чи не так? Знову студенти обурені і намагаються добитися позитивних змін, і знову нариваються на супротив адміністрації. Ну де, поясніть мені, де логіка??? Чому свій же ж таки деканат пригноблює своїх студентів за бажання просто вчитися в нормальних умовах? Скільки може тривати вакханалія безладдя на факультеті? Коли цьому буде покладено край? Якби ж хоч хтось знав відповідь на це питання…
Але й це ще не все . На нашому факультеті існує дуже маленький відсоток активістів. Це люди, що творять щось цікаве і незвичне, але таке бажане для усіх нас. Свята, презентації, випуски журналів, вечірки, усе це та безліч усього іншого робиться силами невеликої групи людей. Серед студентів їх поважають, знають як це важко організовувати такий пасивний факультет до якихось активних дій. Але не цінить це адміністрація. Кожного разу активісти вислуховують цілі лекції щодо свого байдикування та нечесно займаної ними посади. Півбіди якби ця критики була чимось підкріплена, але суб’єктивізм в таких лекціях стоїть на першому місці. А чи допомагає наша люба адміністрація студентам з організацією свят, вечірок, презентацій і т.д.? Питання скоріше риторичне. Актив годують пустими обіцянками про світле майбутнє, допомогу у навчанні (ага, навіть з пар не відпросять, а пари пропускаєш «во благо факультету»), покращення житлових умов (хоча тут є і ті активісти, яким пощастило потрапити під програму показового переселення) та іншими благами, ілюзорність яких навіть смішно перераховувати. В результаті кожного року факультет втрачає значний відсоток людей, що розчаровують в такій б співпраці. Чудова кадрова політика, браво!
Уже традицією стає проблема з поселенням першого курсу, спеціалістів та магістрів до гуртожитку. Минулого року студенти – першокурсники поділились на три частини:ті хто жили у гуртожитку №2 (начебто базовому для соціологів), тих хто жив по інших гуртожитках і ті хто жив у санаторії – профілакторії (кожного місяця просячи когось написати заяву для заселення на себе). Цього річ ситуація кардинально змінилась. Перший курс, спеціалістів та магістрів першого року навчання заселили до гуртожитку №12, бо у гуртожитку №2 соціологи є гостями філософів (чи не помічаєте ви тенденції?). Все б нічого, але є дві проблемки. у гуртожитку №12 нема і ніколи не було інтернету (а як ви напевно і самі здогадались факультет навіть не думає виділяти кошти, щоб він там з’явився), але ж це не біда, сучасним студентам зовсім не потрібна глобальна мережа для навчання. По-друге, гуртожиток №12 не затвердили як базовий для соціологів, тому наступного року кочівний соціологічний народ може бути закинутий куди завгодно.
Який висновок можна зробити з усього того нехронологічного, підкріпленого фактами та хвилею емоцій матеріалу, що я подаю на ваш розсуд? Навіть у самому пасивному середовищі іноді відбуваються великі вибухи. Чим більше буде хвиля невдоволення, чим більше студенти будуть не тільки усвідомлювати, в яку халепу вони потрапили, а також вживати активних дій щодо порятунку, тим скоріше почнуться зрушення. Не варто чекати різких змін, як показує практика, на нашому факультеті раціональності студентів активно протистоїть система абсурдності адміністрації, але разом можна змінювати цей факультет на краще. У вас може бути різна думка про ідеї, що я висловлюю, але вийти із тої патової ситуації, в котрій ми є зараз, ми можемо лише об’єднавши зусилля. Зараз, як би це не було банально, все в наших руках.
Автор: “Водій броньовика”, анонімний студент з факультету соціології КНУ