Так, Сурья Крішна Шрестха, який очолює систему приватних шкіл та шкіл-інтернатів Непалу і відповідальний за підвищення вартості навчання, зробив заяву, у якій приписав масовість страйку виключно «страху перед страхітливими бойовиками»: мовляв, ті вандалізували приміщення шкіл, які все ж стали до навчання, та понівечили шкільні автобуси. Вочевидь, у голові цього «ефективного менеджера» не вкладається, як якісь там школярі можуть вимагати дотримання свого права на освіту.
Приватні школи становлять близько 30 відсотків від загальної кількості шкіл у Непалі. Державні школи залишаються відкритим. Тривалий час Непал, будучи однією з найвідсталіших в економічному плані країн Азії, вирізнявся і вкрай незадовільною якістю освіти. Монархічний режим, який було повалено лише у кінці 2008 року у результаті тривалої партизанської війни на селі та масових виступів у містах, не дбав про створення системи загальної і безкоштовної середньої освіти. Як результат, письменними є лише 48,2% непальців — багато порівняно з серединою ХХ століття, коли таких було всього 5%, але разюче мало навіть на тлі сусідніх держав.
Цього навчального року приватні школи підвищили плату за навчання у середньому на 25 відсотків. Промаоїстська профспілка студентів та школярів наголошує, що рішення про збільшення плати за середню освіту у приватних школах несправедливе і було прийняте без урахування думки самих учнів та їх батьків.
Нагадаємо, що Комуністична партія Непалу (маоїстська), з якою тісно пов’язаний ряд профспілкових, жіночих та молодіжних організацій, фронт визволення далітів (касти «недоторканних») і рухів національних меншин, протягом десяти років вела партизанську війну проти консервативного королівського режиму у Непалі, а у 2006 році об’єдналася у народному протестному русі з менш радикальною опозицією, що обумовило падіння монархії і проголошення республіки. На виборах до Установчих зборів у 2008 році маоїсти одержали найбільше з усіх політичних партій голосів виборців, після чого змогли очолити коаліційний уряд, який розпочав низку важливих перетворень, у тому числі культурну революцію в освітній сфері.
Революціонери започаткували проект Відкритого Університету, двері до якого відкриті для вихідців із всіх верст населення, незалежно від походження та статку. У вищих навчальних закладах були створені органи самоуправління (студентські ради). Не дивно, що на виборах до такої ради в центральному навчальному закладі країни, Університеті ім. короля Трібхувана, переконливу перемогу здобуло молодіжне крило Об’єднаної Комуністичної партії Непалу (маоїстської).
Однак вже навесні 2009 р. комуністи-маоїсти покинули уряд внаслідок інтриг реформістських та прокапіталістичних «лівих» із Компартії (об’єднаної марксистсько-ленінської) та Непальського конгресу. Нині речник Міністерства освіти Лехнат Пудель, що представляє ці урядові сили, заявляє, що уряд закликає обидві сторони вирішити розбіжності шляхом переговорів і відновити навчання в школах. Він також стверджує, що уряд готовий стати посередником у конфлікті, якщо його до цього запросять, але самостійно у протистояння маоїстів та приватизованої системи освіти не втручатиметься. Воно й зрозуміло — чиновники начуваються перед оголошеним радикальними лівими загальним страйком, який повинен розпочатися 2 травня і охопити в загальнонаціональному масштабі підприємства, транспорт, заклади освіти та сферу торгівлі. Та й самі юні непальці, які навчаються у школах та нечисленних університетах країни, розуміють, що вирішення їх проблем вимагає ширшого комплексу революційних перетворень.