Деякі соціологи вважають такі прикрі події статистично обумовленими. І тому, мовляв, в такому велику студмістечку як наше (більше, ніж 8 тисяч студентів) бодай на пару років вже ж трапиться кілька подібних прикрих інцидентів…
Що й казати? Ось, здавалось би, чудове виправдання для тих, хто хоче залатати діру у планах, закрити очі на реальні проблеми чи просто полегшити собі життя ( серед нас же таких немає? ). Разом з тим, на авторів цих соціологічних теорій їм навряд чи варто покладатися. Тому що вони (себто автори) каверзно продовжують далі. І зазначають, що вся ця бентежна статистика падінь безпосередньо обумовлена такими об’єктивними і загальними речима як умови проживання, дозвілля, режимності і таке інше. Випадковостей немає. Одне тягне інше.
Питання: хто ж тоді винен? Ні. Байдуже. Головне: як виправити цю ситуацію? Звичайно, зрозуміло, що потрібно нарешті ввести 24Н-доступ в гуртожитки. Але його впровадження одразу ж викликає ряд проблем, як от недостатнє фінансування, ставлення студентів чи, зрештою, «опір на місцях». Тому виникає резонне питання: А як це зробити? Забезпечити нормальне фінансування? Чи достатньо активізувати студентське самоврядування на місцях? Або, навпаки, потрібно закрутити гайки, збільшивши адміністративний контроль над цим «розгульним студентством»?
У пошуках відповідей нами були зібрані коментарі від різних представників студмістечка як із адміністрації, так і зі студентів. Як виявилось, всі вони рухаються приблизно в трьох схожих площинах. Саме тому всі наші розмірковування, які вилились з цього, будуть викладенні в трьох типових дилемах, що постійно виринають в розмовах на цю тему. Ми не беремо на себе сміливість (нахабність?) пропонувати якісь їхні вирішення. Ми просто формулюємо та закликаємо до небайдужого активного ставлення. Свобода ж вирішення дилем залишається за вами.
Дилема №1. Гроші в університету – вони є чи їх немає?
Перше і здавалось би найзакономірніше питання в нашому слідуванні. Адже на ньому зав’язана вся матеріальна база та персонал студмістечка. А вони виступають безпосередніми ресурсами, чи то у впровадженні 24Н, чи то в стимулюванні студентської активності, чи то у дисциплінуванні «нечемних» студентів. Тим не менше, знайти на нього відповідь, напевно, найважче. І справа вся в потемненій фінансовій звітності університету. Він (наш любий університет) завзято відкидає її будь-які електронні он-лайн форми та визнає тільки старі-добрі запити до «вищих чинів». Вони, начебто, володіють всіма потрібними даними і, буцімто, повинні їх надавати за першою ж студентською вимогою.
Словом, на практиці доступність інформації виявляється утрудненою бюрократією. В таких випадках залишається лише фантазувати. І найбільше фантазують студенти. Майже всі, у кого нам вдалося взяти коментар щодо цілодобового доступу в гуртожитки, посилаються на те, що гроші в університету після Євро на це є. Недарма ж вони, мовляв, «цих ментів в общаги селили». Не цурається сміливих пропозицій, до прикладу, і комендант гуртожитку №7. Він пропонує встановити на прохідній гуртожитків турнікети: «Якщо вони будуть достатньо великі, вахтеру ніякий нічний гість не буде страшний. Заблокував і все». Тільки для цього треба закупити турнікети і обладнання для виготовлення карток. Тобто знову все впирається у гроші.
Разом з тим, проректор з навчальної роботи, що також давав нам інтерв’ю з цього приводу, всіляко утримувався від відповідей на питання щодо грошей: «Я не хочу казати там про скруту, про те, що немає грошей і так далі». «Взагалі, ви неправильно ставите питання», – продовжує він. – «Для цього не потрібні додаткові гроші. Для цього потрібна добра воля. Добра воля, насамперед, самих студентів». Таким чином, проректор пропонує переносити усю проблематику із функціонування студмістечка в інші (більш зручні?) площини. Саме ж фінансове питання залишається незрозумілим.
Зате зрозумілим залишається одне. Належне фінансування студмістечка могло би в багато чому зняти наступні дилеми. Адже очевидно, що його (себто фінансування) таки не вистачає. Але як і наскільки? Про це адміністрація вперто мовчить, чим ще більш загострює наступні питання.
Дилема №2. Студентство – свідоме чи безвідповідальне?
Отож, останні коментарі переносять нас в іншу площину, площину розмов про студентів та «добру волю», начебто їм притаманну. В принципі, такі свідомі студенти були би ресурсом не гіршим за університетські гроші. На їхню відповідальність і самоорганізацію можна було би завжди покластись в скрутних місцях фінансової нестачі (приміром, на ентузіазм при впровадженні 24Н) та й просто усунути з ними вади надмірної централізації (активізувавши студсамоврядність).
Проте одразу виникає нове питання. А чи дійсно є ця «добра воля»? Чи справді багато студентів, про яких говорять, що в них є два свята – Новий Рік і кожен день, здатні робити щось (та ще й тривало!) на користь студмістечка?
З одного боку, є ті, хто переконані, що «доброї волі» в студентів немає. Точніше, вона притаманна тільки деяким, членам студактиву гуртожитків, на яких і можна покластись у вирішенні проблем студмістечка. Саме так вважають студентські активісти із СтудРад. «Є нормальні, відповідальні студенти, а є такі, на яких краще не розраховувати», – розповідає активна студентка Аня із гуртожитку №8, – «їм я би ніколи не довірила, приміром, чергувати разом з вахтерами вночі для підтримки цілодобового доступу. Замість чергування вони підуть пити пиво на лавочки». Схожої думки активіст Іван із другого гуртожитку: «Ти ніяк не заставиш десятьох лобуряк, більших і старших за тебе, щось робити. Наприклад, постійно чергувати на кухні. Їм всім колективно плювати. Відповідальні є», – продовжує він, – «але їх справді мало». Отож, студактивісти виокремлюють себе в певну ізоляцію, накладаючи на себе відповідні господарчі функції із підтримання своїх гуртожитків супроти студзагалу, оскільки, начебто, тільки вони володіють свідомістю «доброї волі» необхідною для цього.
З другого боку, є самі «звичайні студенти». Вони дуже часто просто не розуміють цілей та специфіки функціонування студмістечка. Комендант, вахтери та, навіть, студсамоврядування гуртожитку містично постають для них підступними, загадковими істотами, котрі зачасти бажають нажитись на їхніх простій добрій волі жити повно та весело. «Ось вчора обхідний робив», – бідкається один із них, студент-кібернетик з 16-го гуртожитку, – «коменда с..ка не захотіла підписувати. Придерлась до подряпаної підлоги. Довелось платити 200 гривень». Таким чином, звичайний студзагал також ставить себе в ізоляцію, проте іншого роду. Поставлений у відповідні зневажливі умови він лишень відтворює презирство і нерозуміння до діяльності керівництва. В результаті, студентство (безнадійно?) опиняється поміж дилемою «свідомих» – небагатьох, приналежних до адміністрації – та «безвідповідальних» – маси більшості, на яку не хочуть покладатися.
Разом з тим, існує й альтернативна думка щодо цієї дилеми. Вона полягає в поступовому розрусі активності та оптимістичній вірі в здатність до просвітлення та самоорганізації студентського загалу. Її нам озвучила Настя, активістка профспілки «Пряма дія» з гуртожитку №2: «Я вважаю, що покладатись на кожного студента можна і треба. Якщо залучати їх, наприклад, до вахти, то варто брати двох незнайомих людей. В такому випадку, ще й під контролем вахтерів, ризик їхнього бешкету мінімальний, зате вони приєднаються до спільної справи і зможуть відчути бодай якусь відповідальність». «Все треба здійснювати поступово», – додає вона. Отже, бачачи всю безнадійну очевидність пасивності студентської більшості, ця точка зору вириває нас із теперішнього поділу на свідомих та безвідповідальних. Вона пропонує нам розгляд у перспективі зміни наявної ситуації.
Все це виводить нас до іншої площини, в якій головну роль відіграє інша дилема, дилема адміністрації . Адже сама вона (на жаль чи на краще?) має вагомий вплив на майбутній розвиток чи деградацію студентської активності.
Дилема №3. Адміністрація – хазяйновита чи репресивна?
В ситуації імовірної фінансової нестачі та студентської пасивності на перше місце виступає ресурс адміністрації та його здатність організувати функціонування студмістечка. Такий собі кризовий менеджмент за замовчуванням. Одначе, в цій дилемі найбільше нас цікавлять приховані адміністративні потенції. Вони виявляють або у відкритості адміністрації, толеруванні різних форм студентської активності – в цьому випадку адміністрацію можна назвати хазяйновитою , такою, що оживлює собою застійні сфери студмістечка. Або у її таємності та закритості, затисканні «негідної» студентської активності – в цьому випадку адміністрація постає репресивною , такою, що намагається тотально зайняти і регламентувати всі сфери студмістечка.
І справа зовсім не в образі хорошого чи поганого «поліцейського». Справа в ефективності. Адже ті проблеми, критичні проблеми, що постають перед функціонуванням студмістечка і виявляються, зокрема у вигляді прикрих інцидентів випадання студентів, потребують всебічного розгляду . Централізований адміністративний погляд просто не здатен його забезпечити. Тому така адміністрація, яка репресує небажану студентську інакшість і толерує власну закритість є небезпечною, оскільки замість ефективності культивує тільки власну сліпоту. Для неї навіть критичні соціологічні теорії стають прийнятними виправданнями позірної діяльності.
Менше з тим. На перший погляд, в нас видається все досить непоганим – і проректор з навчальної роботи, і опитані представники адміністрації гуртожитків в один голос заявляють про свою відкритість та прихильність до студентської самоврядності. «Зараз ніхто ні в яких правах студсамоврядування не обмежує. Але треба, щоб студентське самоврядування користувалось цими правами», – каже проректор. «В нас Студрада працює як і потрібно. Повноваження в неї єсть. Я вважаю, що все добре», – підтверджує один із комендантів.
Водночас, в їхніх словах відсутня якась конкретика. Були почуті популярні заклики типу «хочеш бути активним, будь ним». Звучали приклади про волонтерство на Лондонській олімпіаді та аналоги із Третім началом термодинаміки. Висловлювалася необхідність в абстрактній людині, «яка буде докладати зусилля для розвитку і підтримки студентського самоврядування». Та жодної чіткої стратегії, на жаль, не було озвучено. Більше того, в коментарях простежувалися деякі тривожні нотки: «Без певного насильства, без певної сили нічого не організувати. Якщо його пускати на самоплив, воно помре».
Ще більш бентежними в цьому контексті видаються коментарі заступника директора студмістечка. На питання «Як стимулювати студентську активність?» він відповів: «Треба посилити дисципліну. Члени студентського самоврядування часто полишають іншим студентам багато погрішностей, тому немає порядку. Якби кожен виконував свою функцію, все було би добре».
Саме про такі речі попереджає нас вже згадана студактивістка Настя з другого гуртожитку: «Хоча людина, що працює в нас комендантом, як на мене, більше хазяйновита, але, в цілому, адміністрація репресивна. І, взагалі», – додає вона, – «я вважаю, що будь-які заборони природніх потреб студентів, як от обмеження вільного цілодобового доступу до гуртожитку, схожі із забороною абортів. Вони нічого не зменшують, просто все починає здійснюватись нелегально, кустарними методами».
Висновки. Якщо не ми, то хто?
Отже, на адміністрації студмістечка зав’язано майже все. Однак окрім крайньо туманних або шаблонних закликів, від неї не вдається почути жодної позитивної конкретики (негативу як от закликів до «муштри» не рахуємо). Таким чином, якщо комусь і доведеться починати вирішувати дилемну проблему зі студентськими падіння, то лише самим студентам, небайдужим до того, що твориться. Одначе як їм бути? Спершу вимагати 24-Н? Чи долучатися до місцевого студсамоврядування? Або одразу братись за дисциплінування своїх товаришів? Як, взагалі, в таких заплутаних умовах віднайти саме адекватні рішення, що могли би справдні вирішити проблему?
Панікувати не варто – рішення є . Це розв’язання всіх тих проблем, що виринули в ході розгортання дилем: непрозорість фінансування, пасивність студзагалу, випадки адміністративних зловживань. Адже замість того, щоб відсторонено задаватись питаннями – а кому вірити, хто винен, що спочатку; краще займатись безпосередньою діяльністю по вирішенню ось таких от конкретних проблем. Зрештою, така практика вкаже на істину, розв’яже поставлені дилеми та розчистить шлях для 24-Н. Інакше ніяк – адже із прозорим фінансуванням, активним студентством і приборканою адміністрацією, таких проблем як випадіння студентів із гуртожитків студмістечка більше не повинно виникати.
Автор: Тарас Саламанюк