Закордонний досвід
Ми всі знаємо, як модно в нашій країні посилатися на Європу. Ледь не кожен день з екрану телевізора летять на нас гучні фрази про „європейський вибір”, „європейські цінності”, „європейські стандарти” та „європейський досвід”. При цьому передбачливо замовчуються масові протести, демонстрації та страйки, якими й виборюється та сама „західна демократія”. Це частина пануючого владного дискурсу в країні. Це те, що має формувати „правильні цінності” в населення. Іншими словами – це те, чим забивають нам баки.
Коли вводили болонську систему – посилались на європейський вибір. А на заході тим часом однозначної думки не існувало. Коли ж почалися масові протести проти системи, що призвела „до поглиблення соціальної нерівності в доступі до вищої освіти” – нам продовжували говорити про „європейськість” болонки.
Наші молоді ватажки також люблять говорити про Європу. І так само люблять говорити правду, та не всю. От голова секретаріату Української асоціації студентського самоврядування Олександр Смирнов каже: „Закон, який отримав номер 1798-VI, наближає права студентського самоврядування в українських вузах до рівня, характерного для західних сусідів України — держав-членів Європейського Союзу”. При цьому товариш Смирнов делікатно обходить тему того, яку роль часто виконують аналоги наших студентських парламентів в Європі.
Історія питання
Якщо говорити про систему „студентського самоврядування”, то Україна дійсно зробила „європейський вибір”. Ми вже довгий час майже повністю копіюємо західні методи роботи зі студентством. Тільки от доброго в цьому нічого немає.
В другій половині ХХ століття в більшості європейських країн встановлюється „держава загального благоденства”. В рамках цієї трансформації створюються органи представництва робітників. Така система фактично послабила радикальні профспілки, що були налаштовані на докорінні зміни в суспільстві. Однією загрозою для капіталу стало менше.
Оскільки план спрацював, то й на студентів перенесли вже випробувану схему. Це було надзвичайно важливо, оскільки в ті часи саме студентство було найбільш незручною групою для влади. Зокрема, Франція, Німеччина, Італія та багато інших країн заходу були учасниками масових студентських нонконформістських рухів 60-х років, вплив котрих ми відчуваємо і до сьогодні.
Введення органів „студентського самоврядування” дало свій результат, але він не був таким вже вигідним для влади. Традиції боротьби, прямої демократії, що беруть початок ще з започаткування університетської освіти в Європі, майже повністю нівелювали спроби влади утихомирити студентство. Подібні органи фактично перебувають під контролем студентів і більше нагадують платформу для реалізації різноманітних студентських проектів. Наприклад, в багатьох країнах Європи діють різноманітні автономні від адміністрації студентські кафе, що функціонують на засадах самоврядування (незалежно від будь-якої адміністрації).
На сьогодні, студентські парламенти багатьох західних країн виконують координаційні функції. При цьому вони координують не роздачу флаєрів чи проїзних, а часто – протестну діяльність студентів. Зовсім недавно, під час захоплення ВНЗ Німеччини студентами, саме „студентське самоврядування” координувало такі дії.
Практичні наслідки
Наше „самоврядування” (в більшості своїй) наразі виконує три функції. 1. Є трампліном для кар’єрного росту певних людей 2. Займається організацією всіляких КВК та тому подібних речей 3. Легітимізує антистудентські рішення адміністрацій, створюючи ілюзію узгодження рішень зі студентством.
В таких реаліях владне збільшення прав „студентського самоврядування” це палка з двома кінцями. З однієї сторони – це закріплення існуючого стану, а з іншого потенційна можливість для студентства.
Якщо студенти самоорганізуються, згадають про солідарність та взаємодопомогу, то, без всілякого сумніву, нові повноваження можуть зіграти їм на руку. „Студентське самоврядування” в такому випадку буде зручним інструментом для проведення своєї політики – політики, спрямованої на визволення студентства. Якщо ж студент залишиться пасивним, якщо він буде продовжувати перекладати вирішення власних справ на „обраних”, то й наслідки будуть відповідні.
В той же час існують об’єктивно негативні наслідки таких законодавчих змін. Повноваження, що були надані „студентському самоврядуванню”, фактично закріплюють саме представницьку форму спілкування студента з адміністрацією. Ієрархічна природа останньої зменшує вірогідність участі кожного в управлінні студентським життям. Лише „обрані” виконують ці функції, в той час, як звичайний студент усувається від прийняття рішень.
До того ж, нова редакція закону „Про освіту” фактично б’є по студентським профспілкам. Копіюючи функції останніх, в сучасних реаліях закон фактично ставить питання про їх необхідність.
Вигідність профспілки для студента заключається в тому, що він може створити свою структуру. Вона буде мати зрозумілі для нього механізми прийняття рішень та базуватися на зручних для нього принципах. Така організація буде мати такі ж права, як і „офіційна – жовта”. Зі „студентським парламентом” все складніше. Свій вже не створиш. Отже, прийдеться грати по правилам вже визначеним за вас.
Епілог
Якщо виходити з реального життя – то наразі ефект від таких нововведень є скоріше негативним. Наше „студентське самоврядування” в більшості своїй не діє. З новим законопроектом ця проблема точно не зникне, а лише поглибиться. До сьогоднішнього дня всілякі студентські парламенти лежали під адміністрацією, а їх лідери робили кар’єру, тепер же ці структури долучили до „кормушки” та влади. Звичайно, в таких умовах слід очікувати чого завгодно, але не реальної демократії. Хіба що нашої особливої – української.
Своїм рішенням влада подарувала студентству троянського коня. Чи зіграє така карта – залежить від самих студентів. Втім, останні (як і завжди) не поінформовані про те, що найближчим часом може серйозно вплинути на їхнє життя.
Kava