Весняна кампанія проти репресій: що ми маємо на сьогоднішній день

Нагадаємо, що приводом до антирепресійної кампанії став безпрецедентний тиск на членів та прибічників незалежної студентської профспілки з боку агентів Служби безпеки України та адміністрації Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де діє осередок профспілки. Тиск почався після серії успішних заходів профспілки проти введення в вишах платних послуг та позбавлення стипендій за одну «трійку» весною-літом 2009, а також скорочення держзамовлень в університетах. Використовувалися всі доступні засоби, в тому числі залякування та прямі репресії.

За півроку спостерігалися: 1) тиск на активістів через погрози звільнити батьків; 2) виключення активістів з університету; 3) залякування та індивідуальні бесіди з кожним, хто хоча б якось допомагав нам; 4) залякування з боку окремих агентів спецслужб. Варто відзначити, що багато хто з чиновників в індивідуальних бесідах давав зрозуміти, що на них тиснуть зверху. Дехто прямо називає це “війною”. Через деякий час навіть такий невеликий проект, як кіноклуб на філософському факультеті був закритий без пояснення причин.

Профспілкою був поданий позов до суду з вимогою реалізувати права профспілки та заява до прокуратури з вимогою відкрити кримінальну справу по факту перешкоджання її діяльності, за що передбачається кримінальна відповідальність до 3-х років позбавлення волі.

8 квітня була проведена прес-конференція на тему «СБУ в університетах Києва та анти студентські репресії», на якій виступили активісти профспілки та відомі правозахисники Володимир Чемерис та Максим Буткевич (член «першого покоління» профспілки). Там були озвучені конкретні факти тиску на студентських активістів і прізвища агентів СБУ, котрі безпосередньо здійснювали його.

Про свою підтримку «Прямої дії» заявили численні профспілки Європи та Росії, ліві, молодіжні, студентські та правозахисні організації, зокрема профспілковий інтернаціонал «Міжнародна асоціація трудящих» та «Молодіжний правозахисний рух», студради та профспілки семи вишів України.

21 квітня у Києві студенти пікетували центральний офіс СБУ. У рамках театралізованого перформансу до спецслужби були передані теки з досьє на активістів профспілки. У той самий день одразу дві акції солідарності пройшли у Москві під українською амбасадою. У Петербурзі студенти пікетували генеральне консульство України. У Саратові мітинг на підтримку «Прямої дії» був організований незалежними студентськими профспілками. Також акції на підтримку профспілки пройшли в Португалії, Польщі та Німеччині. Акції солідарності (пікети управлінь освіти, міських рад, місцевих управлінь СБУ, роздача листівок у вишах) пройшли у низці міст України: Севастополі, Сумах, Луцьку, Харкові, – а у Львові навіть було намальоване тематичне графіті.
Можна сказати, що солідарні дії у багатьох містах дали деякі результати.

Зокрема, суд прийняв позов від профспілки, перше судове засідання призначене на 20.05.10.

У Службі безпеки України введено телефон довіри для повідомлення громадян стосовно можливих протиправних дій співробітників СБУ.

Крім того, з перевірених джерел стало відомо, що керівництво СБУ прийняло скарги студентів до відома. Щодо деяких співробітників, які, за версією спецслужб, вели занадто інтенсивну «роботу» з «Прямою дією» з власної ініціативи, вжито відповідних заходів.

Звісно, перші два факти не можна стовідсотково прив’язати до міжнародної кампанії солідарності з незалежною студентською профспілкою. Можливо, це щасливий збіг обставин, але він, безумовно, грає на руку «Прямій дії». Не варто сподіватися, що суди чи прокуратура, які слугують інтересам «сильних світу цього», будуть дотримуватися закону щодо низових громадських ініціатив. І не варто сподіватися, що телефонні «кляузи» можуть по-справжньому вплинути на дії політичної поліції. Проте на сьогоднішній день можна сказати, що студенти тактично домоглися деяких своїх цілей.

Але не час розслаблятися. Конфлікт з Університетом залишається невирішеним. Не схоже, щоб адміністрація вишу збиралася після стількох років авторитарного панування поважати права студентів чи будь-яких низових рухів.

Тому боротьба триває і буде продовжуватися до тих пір, поки ми не змусимо бюрократів поважати наші права та реалізовувати на практиці демократичні принципи освіти. Студенти Києво-Могилянської академії та інституту декоративно-прикладного мистецтва імені Бойчука вже дали приклади того, як організоване студентство може відстоювати свій інтерес.

А поки що, висновок з кампанії можна зробити один. Проти організованого насильства з боку адміністрації, влади чи будь-кого, хто намагається нехтувати нашими з вами свободами, допомагають тільки самоорганізовані солідарні дії. Проти таємних цькувань і утисків допомагає тільки гласність. Разом ми переможемо!

Схожі статті

Напишіть відгук