Павло Арсеньєв (ліворуч) Поет, головний редактор альманаху«Транслит», активіст Вуличного Університету
Федір Устинов (праворуч) Ативіст профспілки “Пряма дія”, засновник та активіст Вуличного університету у Хмельницькому
OS: Як з’явився вуличний університет?
Павло: Три роки тому, у 2008 році, студентів вигнали з Європейського університету (м. Санкт-Петербург), не давши їм можливості продовжувати вчитися. Мотивували це тим, що будівля не відповідає правилам пожежної безпеки. Звісно, всім було зрозуміло, що ця причина притягнута за вуха, а істинною є та, що адміністрація Європейського університету «не підходила» за своїми переконаннями політиці влади.
Студенти, опинившись поза нормальних умов навчання, швидко знайшли вихід із ситуації – почали вчитися на вулиці, під відкритим небом: і корисно, і безпечно. Ректорат Європейського університету підтримав ініціативу студентів, чого не можна було сказати про Міськраду. Хоча за фактом вони нічого не можуть зробити проти ВУ та його студентів.
Федір: Ми знали про ВУ в Росії. Читали про Пітер, Москву та інші міста.
До цього у нас були інші самоосвітньої проекти (гуртки, лекції), до того ж ми на регіональному рівні активно брали участь у кампанії проти комерціалізації освіти. У кінці-кінців ми замахнулися на щось більш масштабне з одного боку і з іншого боку, на щось, що представляє альтернативу державній системі освіти.
OS: Тобто ВУ в Петербурзі носить характер більше політичний, ніж освітній?
Павло: Дивлячись з якого боку на це поглянути. Це абсолютно нормально, коли людина, дізнавшись щось нове, починає застосовувати це в життя. На багато гірше, коли людина ні в чому не зацікавлена і аморфна.
Так і в питанні про політику. Студенти отримують якусь базу політичних знань, але не отримують інформації як їх використовувати на ділі, як управляти цими знаннями. Більше того, вони бачать зі сторони, що в житті все зовсім не так, як їм розповідали на лекціях. Так ось, наші заняття – це своєрідне пожвавлення тих «мертвих» знань. Ми не змушуємо ходити на пари. Люди самі приходять, беруть участь у дискусіях, семінарах. Самі думають, приймають рішення і таким чином осмислюють отриману теорію на практиці.
OS: Які теми найбільше цікавлять студентів Вуличного Університету?
Павло: Теми абсолютно різні. Це може бути від «Студентський активізм: теорія і практика» і до «Як зробити лебедя-орігамі своїми руками». Безумовною перевагою Вуличного Університету є те, що немає будь-яких тематичних рамок. Ми говоримо про все, що може стати цікавим.
Так само є теми, що стосуються предметів, які викладають у звичайних університетах, але їхня подача відрізняється від стандартної. Наприклад, якщо буде розглядатися тема «Російська поезія ХІХ століття», то у вуличному Університеті не будуть говорити про А. Пушкіна чи М. Лермонтова (про них і так розповідають в школі та інституті), а будуть говорити про менш відомих, але таких же великих поетів.
Звичайно, що ніяких дипломів у нас не отримують, але досвід виступу на публіці, оцінка твоєї роботи іншими, стане корисним досвідом.
Федір: Теми дійсно дуже різні! У нас, наприклад, з останніх, що я зараз згадаю, були «Філософія вільного програмного забезпечення», «Вплив реклами та новинних блоків на уніфікацію інформації», «Залежність матеріальної культури від суспільних відносин».
OS: Як підбираються теми лекцій, семінарів? Як зрозуміти, що одна тема буде цікава всім, а інша – нікому?
Павло: Це теж один з найцікавіших процесів у системі навчання Вуличного Університету. Підбір тем відбувається так: минув лекційний день і у кінці якийсь із учасників каже: «Я завтра можу виступити з такою-то темою. Мені цікаво і я можу посвятити в це інших, розповісти багато подробиць з цього приводу». Зазвичай таких людей буває декілька. Так і складається програма наступного дня.
Інший варіант розвитку подій, це коли хтось встає і каже, припустимо: «Мені цікава тема «Вітчизняний кіномейнстрім», але я не сильний у цьому і тому буду вдячний, якщо хтось виступить з такою доповіддю. Після надходження пропозиції починаються пошуки людини, яка могла б розповісти або навіть показати щось про це.
Федір: Спочатку, на перші півтора місяці наша ініціативна група сама шукала лекторів. Десь за 2 місяці до орієнтовного старту ми запросили своїх знайомих з різних міст з лекціями у Хмельницький.
Кілька учнів вже готуються по темам, які самі запропонували. Звичайно, ми б хотіли що б хмельницьких лекторів було побільше. Думаю, до осені, коли ВУ вже добре розкрутиться, до нас підтягнеться більше хмельницьких викладачів і студентів готових проводити заняття.
[sup]Вуличний університет у Хмельницьку (23 червня 2011 р.)[/sup]
OS: Хто шукає людину, яка буде виступати з тієї чи іншої теми? І взагалі, чи є команда-організаторів?
Павло: Як такої команди немає. Звичайно, є люди, які займаються розсиланням, сповіщеннями в інтернеті учасників. Це команда, яка формується кожен семестр заново. Я теж був в минулому році два семестри підряд. Тепер цим займаються інші люди, які відмінно справляються зі своєю роботою. Що стосується «замовних» лекторів, найчастіше такі люди знаходяться самі. Це або інші слухачі ВУ, або їх друзі, родичі, знайомі знайомих.
Не факт, що вони самі брали участь, але не чути не могли. І тому якщо їм все ж дати можливість виступити – навряд чи відмовляться.
Федір: Так, у нас є команда-організаторів. Це хмельницьке відділення незалежної студентської профспілки «Пряма Дія», але ми ніколи не відмовляємося і від іншої допомоги організації ВУ у Хмельницькому.
OS: Що Ви знаєте про подібні проекти в інших регіонах, країнах?
Павло: Знаю багато чого. Ми постійно контактуємо з усіма ВУ. Діють на сьогодні 4 ВУ: Пітерський, Московський, Сімферопольський і Хмельницький. З представниками кожного з них, ми спілкуємося через інтернет. Нещодавно я приїжджав до Києва і ми зустрічалися з ініціаторами Хмельницького ВУ. Дуже хороші люди. Вони розповіли, що ВУ це чи не єдине культурне розвага в їхньому місті. І що якщо вони не зроблять його собі самі, їм ніхто цього не зробить.
Так само мені відомі спроби створення ВУ в Омську і Воронежі. Але там вони чомусь не прижилися. Були проведені 1-2 сесії і на цьому закрилися.
Федір: Ми дружимо і ділимося досвідом з усіма відомими нам ВУ. Наш проект – наймолодший з них. Але ми віримо, що дуже перспективний. Ми спираємось на вже набутий досвід старших ВУ: намагаємось не повторювати їх помилки і тим самим удосконалюємо таку систему навчання. Безумовно, всі проекти ВУ по-своєму неординарні і особливі.
OS: Чим же відрізняються всі ці проекти? Чи по суті це одне і те ж?
Павло: Вони дуже різні, але в той же час вони і дуже схожі. Головна відмінність у тому, що причина виникнення кожного з ВУ – різна. Пітерський з’явився на знак протесту і бажанням вчитися за будь-яких обставин, Хмельницький – з спроби урізноманітнити свій досить малий вибір дозвілля, Сімферопольський і Московський – ще з якихось причин. З цих же причин і тематика лекцій, семінарів різна. У одних переважають політика і соціум, в інших – мистецтво і особистісний розвиток.
У нас в Пітері взагалі намагалися повісити на ВУ штамп анархістського табору, яким він ні в якому разі не є.
Федір: Наш ВУ теж починався з протестів, просто саме виник, коли все стихло. Наприкінці минулого літа Кабінет Міністрів України затвердив перелік платних послуг для ВНЗ та в жовтні-листопаді по всій Україні проходили акції, в результаті яких «найстрашніші» пункти постанови скасували. Ми, Хмельницька обласна громадська організація «Діти Кризи», робили зустрічі у ВНЗ, роздавали інформаційні листівки і в кінці провели марш з центру міста до Будинку освіти. У кінці листопада ми створили у себе відділення незалежної студентської профспілки «Пряма Дія». А вже навесні з’явився наш ВУ.
OS: Які перспективи ВУ ви бачите?
Павло: Я вважаю, перспективи величезні! І найбільше я їх бачу саме в маленьких містах, які бажають вийти на високий рівень і стояти поруч з передовими у сфері культури та освіти містами. До речі, Сімферопольський ВУ переміг у конкурсі ідей «Big Idea». Це означає, що проект буде розвиватися за допомогою абсолютно різних людей, а не тільки його ініціаторів, буде допомога зі сторони. У нас, в Росії, подібних конкурсів немає. І тому, я вважаю, вам дуже пощастило в цьому плані.
Повірте, рано чи пізно люди захочуть вийти «зі стін», за рамки і, можливо, ВУ будуть у кожному місті.
Федір: Я думаю, що на сьогодні є принаймні кілька міст де таке могло б бути. У першу чергу це Київське відділення «Прямої Дії» та журнал «СПІЛЬНЕ». Тим більше там досить довго проходить самоосвітній процес у рамках «Вільної школи», у тому числі і на вулиці в теплу пору.
У деяких містах вже сьогодні існують культурні та активістських об’єднання з великим потенціалом. Ми зробили це раніше за інших, тільки тому, що в Хмельницькому зручна для цього ситуація: тут практично нічого подібного не відбувається, тому будь-яка подія такого масштабу викликає загальний інтерес.
Ми теж не плануємо зупинятися на тому, що є сьогодні. У рамках «вуличного» ми запустили соціологічну лабораторію і вже почали перше дослідження. Крім того, якщо все вийде так, як ми плануємо, то восени проведемо конференцію з ліберальної педагогіки.
В кінці-кінців вуличний це не самоціль, а лише спосіб донести своє бачення. І таких способів може бути безліч.
OS: З чого б Ви порадили почати проект ВУ?
Павло: Особливих порад немає. Головне бажання і інтерес до справи. Як я вже казав, цей проект поза будь-яких рамок.
Головне почати, а там люди підхоплять. Завжди знайдуться ті, хто захоче вчитися, розвиватися і при цьому не бути скутим часом, переживаннями про екзамени, про курсові, дипломні роботи, які оберуть свободу в ідеях, у висловлюваннях, у житті в цілому. І те, що ВУ відбувається в абсолютно різних за своєю структурою, населенням, місцевістю містах – прямий доказ космополітизму ВУ і його життєздатності у будь-яких умовах.
Федір: Ми вважаємо, що це дуже серйозний захід і до його організації варто підходить серйозно. Головні мої поради в тому, що потрібно перестрахуватися і знайти лекторів хоча б на місяць вперед, потрібно обов’язково висвітлювати ВУ в місцевих ЗМІ, скидати прес-релізи після кожної події, для розширення кола слухачів щоразу вішати запрошення у школах, вузах, соціальних мережах, важливо відходити від традиційних моделей викладання типу «вчитель-учні», «лектор-слухачі», шукати нові способи і, напевно одне з найбільш важливих, попереджати місцеву владу про проведення заходів у громадському місці. Це, звичайно, не все, але мінімум, який потрібен для успіху ВУ.
Джерело OpenStudy
Корисні ресурси:
* ВУ в Хмельницькому: група у соціальній мережі
* ВУ в Санкт-Петербурзі: сайт та блог проекту