Ректорський проект – назвімо його так лише для зручності, адже навряд чи він виражає інтереси ректорів – фактично написаний на основі тексту урядового проекту, що видно неозброєним оком. Але водночас він принципово відрізняється від нього, бо головний мотив ректорського документу – централізація адміністративного та академічного управління як на рівні університет-міністерство, так і в середині самих університетів. Розглянемо декілька основних аспектів.
Централізація
За міністерством збережені фактично усі чинні адміністративні повноваження: ліцензування та акредитація, присвоєння наукових ступенів та звань, створення мережі спеціалізованих рад, визнання закордонних ступенів, визначення положень посадового конкурсного відбору, положення підсумкової атестації та участь у ній працедавців. Фактично скрізь там, де урядовий проект децентралізує, ректорський проект залишає нинішнє становище жорсткої централізації. А подекуди сміливі пропозиції урядового проекту замінені на певні пародії. Як, наприклад, Національне агентство з якості вищої освіти перетворилось на Громадську раду з якості освіти з меншими повноваженнями, підконтрольністю міністерству і найголовніше – у тексті відсутні механізми формування та діяльності цієї Громадської ради.
Ліцензії пропонується видавати безстроково, але натомість збільшено перелік можливих причин для їх анулювання. Здається, що логіка такої пропозиції приховує бажання лише посилити докучливі перевірки. У нормах про акредитацію не обійшлось і без казусів. Для акредитації спільної з іноземним вишем програми потрібна довідка про акредитацію від іноземного міністерства. Автори не врахували, що далеко не всі іноземні університети взагалі знайомі з процедурою акредитації.
Система стандартів вищої освіти, їх формування та затвердження залишається, як у чинному законодавстві, з поділом на варіативну і нормативну складову та у повному підпорядкуванні міністерству.
Васал мого васала…
У ректорському документі відсутня, можливо непримітна, але дуже важлива демократична норма урядового проекту про те, що бюджет вищого навчального закладу, конкретні видатки та доходи в ньому, стан майна вищого навчального закладу та порядок його використання підлягає обов’язковому громадському обговоренню в трудовому колективі та колективі осіб, які навчаються. Це й не дивно, адже про яке обговорення може йтись, якщо автори суттєво звузили функції вченої та наглядової рад. Наприклад, вчена рада не має чіткого строку повноважень – до 5 років або ж до 7 років для національних університетів. Тобто керівник може сформувати вчену раду, припустімо, і на 1 рік. Також правила прийому до університету затверджує не вчена рада, а особисто ректор.
Роль наглядової ради фактично нівельована, а механізм, за яким вона могла б ініціювати відкликання ректора відсутній. Та й сама процедура відкликання ускладнилась, адже для цього потрібно не половина голосів зборів колективу (як в урядовому), а дві третіх. Не важко здогадатись, що за таких умов колектив університету фактично позбавили і так примарної можливості усувати керівника вишу з посади.
Окрім цього звужені повноваження студентського самоврядування та зменшено представництво студентів у зборах трудового колективу. А перелік підстав для відрахування поповнили порушення статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.
Державне замовлення
Якщо урядовий проект описує чітку та цілком публічну процедуру формування та розміщення державного замовлення, то ректорський проект пропонує залишити нинішні норми без жодних гарантій прозорості процесу. Окрім цього, суттєво скорочені обсяги обов’язкового державного замовлення. Так, відсутня гарантійна норма про співвідношення державного замовлення до кількості населення. А обсяг бакалаврів-бюджетників визначений як не менше ніж 51% від прийнятих на перший курс. Нагадаємо, що урядовий проект пропонує для бакалаврату 51% від випускників шкіл та 50% від випускників бакалаврату, що вчились на бюджеті, для магістрів. Відповідь може критись у тому, що ректорський законопроект, на відміну від урядового, вилучає з орбіти вищої освіти молодших спеціалістів. Однак по-перше варто взяти до уваги те, що з початку 2000-х рр. кількість тих, хто йде на молодшого спеціаліста у 2-3 рази менша за кількість тих, хто вступив на бакалавра. Тому варто прискіпливіше поставитись до розрахунків, ніж просто залишити цифру, але поміняти формулювання. А по-друге, визначати гарантійний відсоток обсягу державного замовлення відносно до кількості всіх першокурсників – це ризик вдарити по ліцензійному обсягу та створити ситуацію, за якої університети просто не зможуть добирати дозволену кількості контрактників.
Вступ, за задумом депутатів-ректорів, має відбуватись за окремими правилами для бюджетників та для контрактників. Перші здають ЗНО, середній бал атестату та «старі-добрі» вступні екзамени (щоправда лише для національних вишів – але таких у нас понад 70), а головне, що вагу кожного з них визначає сам університет. Такі сприятливі для корупції умови доповнюються ще й тим, що для контрактників університет взагалі пропонує інші правила вступу та свій порядок обчислення конкурсного балу.
Стипендія та плата за навчання
Розмір стипендії, як і в урядовому проекті, повинен бути не меншим за прожитковий мінімум. Однак відмінність полягає в тому, що умови її нарахування не закріплюються у проекті, а визначаються кожним університетом окремо. Таким чином автори усунули будь-які соціальні гарантії отримання стипендії.
Чи не єдиною прогресивною відмінністю ректорського проекту від проекту урядового є закріплення незмінності плати за навчання протягом всього строку навчання. Нагадаємо, що урядовий проект передбачає корегування ціни не більше ніж на рівень інфляції. Така пропозиція може потішити студентів-контрактників, однак навряд задовольнить керівників університетів.
«Оболонський процес»
Болонський процес у ректорському проекті залишається на рівні декларації про інтеграцію в Європейській простір вищої освіти. Попри згадку про додаток до диплому європейського зразка, документ не містить жодного опису про те, що ж має до нього входити. Зрештою це зрозуміло, адже документ не містить жодної згадки ні про Європейську кредитно-трансферну систему, ні про кредити ЄКТС, ні про академічну мобільність, ні про вибір студентами певної частини предметів.
Мова викладання – регіоналівська
Мовне питання, яке викликало чимало протестів проти колись ще міністерського проекту, має ідентичне формулювання у документі від депутатів-ректорів. І якщо група на чолі із паном Згуровським визначила як мову викладання державну з чітко обумовленими винятками, то ректорський проект фактично посилається на скандальний мовний закон.
Насамкінець, аби бути до кінця чесними зазначимо, що ректорський проект зберігає майже усі положення фінансової автономії урядового проекту. Однак зрозуміло, що логіка такого підходу у депутатів-ректорів абсолютно відмінна. Якщо група на чолі з паном Згуровським намагається збалансувати адміністративну, академічну та фінансову автономії разом із соціальними гарантіями, то ректорський проект поєднує централізовану адміністративну вертикаль, комерціалізацію та широкі можливості для корупції.
Єгор Стадний
osvita.ua