Консенсус
Усі рішення на таборі, що зібрав близько 50 активістів та активісток із різних організацій України та Росії, мали прийматись консенсусом. Для того, щоб зануритись у атмосферу цього процесу, уявіть 20-30 осіб (хехе, інші в цей час були на пляжі або на кухні), що мають власний аргументований погляд на ту чи іншу ситуації. Більше того, їх активістський досвід підказує їм наголошувати на своїй думці та доводити її іншим. Але вони у креативному процесі винаходять такий спосіб дій, який задовольняє кожного. Ні…у нас так не вийшло, ну можливо пару разів…але ми старанно вчились. Кожні наступні збори ставали “прожаркою” на вміння пояснювати свою думку, говорити лише за піднятої руки та дослуховуватись до позиції товариша (-ки), модерувати дискусію. Здавалося б банальні вміння, але без них студентському активісту – ніяк.
Саморозвиток
Що таке саморозвиток або його відсутність, можна було зрозуміти на таборі дуже наочно. Кожного дня проводились дві лекції та два факультативи, на яких учасниці-учасники табору зазвичай освітлювали цікаву усім, хто прийшов, (теми обирались усіма учасниками табору в перший день). Лекторами та лекторками були і активістки-новачки і досвідчені спеціалісти своєї справи, як от журналістка-міжнародниця Наталка Гуменюк. Особливо запамятався другий день табору, в який усі організації, представники-представниці яких були присутні, розповідали про свою діяльність, про свої перемоги та поразки. Такий аналіз та самокритика є важливою складовою у розвитку будь-якого руху, особливо лівого. Крім лекцій велися запальні дискусії, до прикладу, щодо того, яка роль партії у політичній боротьбі або, що є буття та свідомість. Та розвивати або не розвивати себе можна було не лише на заняттях. Вечірні “посиденьки” біля вогнища збирали поціновувачів-поціновувачок літератури та музики, наприклад, на читання поем та лекцій з історії року. Але, як водиться, “вечірня програма” саморозвитком не обмежувалась: “самодестрою” також вистачало.
Протистояння
Теорія теорією, але в учасників табору була також можливість попрактикуватись у протистоянні знахабнілим владним структурам. Кожного дня на доводилось спікуватися із представниками різноманітних інстанцій , від міліції до санітарної служби, які виражали своє чи не своє незадоволення нашим перебуванням у Криму, чим зривали програму та виснажували наші сили. Звинувачень було безліч, але жодного обгрунтованого. Усе зводилось до одного: ідіть геть. Ми не пішли і навіть встигли виразити своє ставлення до “негостинності” влади акцією протесту.
Ні, додам ще одне слово. Люди. Вони дивовижні. Не вистачало часу, щоб ближче познайомитись з кожною активісткою, кожним активістом, розпитати про те, чим він-вона займається, які плани має. Тому варто приїхати на табір знову, щоб встигнути це.
Альона Ляшева