Найперше варто зазначити, що самоціллю ініційованого сюжету було не очорнення іміджу університету (чи тим паче мотив особистої помсти, який так активно популяризують деякі проадміністративні сили), а сприяння поселеню так і непоселених студентів з факультету соціології (в тому числі і мене) в гуртожитки та покращенню матеріальних умов проживання там. Такий нібито “чорний піар” (а насправді лише спроба показати публічно реальний стан справ у виші) в цьому випадку був лише методом, методом ultima ratio, оскільки попередні звернення до адміністрації спочатку на рівні факультету, а потім і на рівні університету (що показала як попередня ситуація з холодом в корпусі , так і нинішня з гуртожитками ) так нічого і не дали. В результаті, на активне прискорення рішень з перерозподілу та переобладнання житлової бази гуртожитків для поселення студентів вплинула навіть не сама поява сюжету, а ще факт його підготовки (інтерв’ю у проректора, телевізійні рейди по гуртожитках). Він, як полохливий гоголівський клич “Ревізор!”, змусив адміністрацію підметушитися і розглянути до того вже ніби прийняті, але надзвичайно гальмовані рішення. В результаті соціологам передали 3-й гуртожиток, де за місяць пообіцяли провести всі необхідні ремонтні роботи, непоселеним почали поспішно шукати місця, а Студентську Раду студмістечка, яка і повинна була за всіма статутами приймати всі ці рішення, вирішили нарешті створити.
Тим не менше, будучи вдячним журналістам телеканалу “Інтер” за надану таким чином допомогу, мушу зазначити, що вони (певно в гонитві за сенсаційністю) виключили з сюжету ряд принципових моментів. Зокрема інтерв’ю Поліни Карпенко, де вона пояснювала вже саму незаконність прийнятого рішення про переселення студентів-соціологів чи важливі структурні пояснення в моєму інтерв’ю, де я розповідав про системний бік проблеми (з 90-х років не було зведено жодного нового гуртожитку, тим не менше кількість іногородніх студентів через запровадження ЗНО невпинно зростає) та про відсутність хорошої прозорої звітності вишу. Те саме стосується і вставлених у сюжет фрагментів інтерв’ю зі мною. В першому випадку, з вирізаною фразою, що я, мовляв, 2 місяці без прописки, був полишений принциповий її контекст, а саме те, що я не просто 2 місяці непрописаний (що закономірно, оскільки я закінчив університет бакалавром і вступав по-новому), а те, що після цих 2 місяців через непоселення мене і далі не прописують. В другому випадку, де я розповідаю про розцінки для поселення в університеті, також були полишені засадничо важливі початок та кінець моєї відповіді. А саме на початку я наголосив на непевності цих свідчень, а в кінці додав, що для здійснення такого корупційного акту потрібно знати відповідних людей. Як результат, мої слова виявились каналізованими в однобоку заяву без висвітлення структурних аспектів, зате з гострими звинуваченнями. Вийшло так, ніби я маю неспростовні факти для викриття корупціонерів в університеті, хоча все чим я, на жаль, володію – це анонімні розповіді студентів про той чи інший даний ними хабар коменданту свого гуртожитку.
Разом з тим, дивною мені видається і реакція святенників з боку адміністрації університету, а також деяких її підрозділів, які вважають відомості про корупцію “образою честі і гідності” альма-матер. Адже для того, щоб пересвідчитися в підставності існування явища корупції в університеті достатньо глянути на дані моніторингового дослідження університету UNIDOS, яке регулярно проводиться силами факультету соціології. Так, наприклад, згідно статистики по третій хвилі моніторингу, яка проводилась в 2010 році і містила питання щодо корупції в гуртожитках, виявляється, що близько 49% студентів, що проживали чи проживають в гуртожитках КНУ, особисто в тій чи іншій мірі стикались там з явищем корупції. В тому числі 24% серед студентів з гуртожитків були свідками хабарництва при поселенні. Дивно як про це не могла знати адміністрація університету (яку забезпечують аналітичними звітами університетських соціологів після кожної хвилі моніторингу), а тим паче деканат факультету соціології.
Ще більш химерною виглядає реакція з боку університету на ніби-то вигадану в телесюжеті історію з незадовільними умовами проживання в 4-му гуртожитку та дівчину, що дала ці буцімто вигадані свідчення. Її звинувачують в тому, що вона сама (в деяких варіантах зі своїми родичами!) підлаштувала таку провокацію, відірвавши дверцята шафи та подібним чином попсувавши інше майно в кімнаті для сюжету фільму. Щоб переконатися в маразматичності своїх звинувачень таким захисникам честі та гідності університету просто необхідно самим потрапити в цей гуртожиток і напевно трохи пожити ньому. Сирість, протікання стель під час дощу, поламані меблі, загальний душ тільки вранці і увечері, та й то часто без перегородок і з голими трубами – ось, що їх чекатиме там.
У підсумку закономірним результатом такої святенницької реакції виявляється пошук адміністрацією цапів-відбувайл, на яких би можна було перенести отриману стигму і тим самим очистити свій та університетський імідж. Так на мене, на згадану дівчину, а також ще на деяких активістів з групи небайдужих була розгорнута кампанія цькування. Вона складається як з неформальних, так і з формальних елементів тиску: розповсюдження слухів про нібито особисті мотиви чи вже згаданих родичів, заохочення “правильних” відповідей з боку жменьки відданих адміністрації студентів, виклики до керівників “на килим”, жорсткі “розмови” з лояльними до нас викладачами. Врешті, дійшло навіть до дослідницького інституту, де я зараз проходжу практику. Туди зателефонували з факультету, поговорили про мене і, як результат, дні, на які я раніше спокійно відпросився, анулювали, а мені зарахували прогули і змусили їх відробляти, погрожуючи незарахуванням практики. Найпарадоксальніше, що не в останню чергу за всіма цими діяннями стоїть деканат факультету соціології. Структура, в чиїй чесності (але не розважливості) годі сумніватися, але яка отримавши цілком безпідставні суворі попередження та догани від ректора в ході історії із сюжетом – тобто виявившись таким собі цапом-відбувайлом – сама взялась шукати крайніх в межах своїх повноважень. Таким чином, замість розгляду структурних передумов (нестача в житловому фонді університету, погане та непрозоре фінансування, однобоке уповання на імідж) і недолугих рішень вищого керівництва університету (на користь одних факультетів на шкоду іншим, безпідставна роздача доган замість визнання власних помилок) маємо полювання на відьом. Цими відьмами та відьмаками в даному випадку виступають небайдужі студент(к)и, що вирішили не миритись з тими злиденними умовами, в які їх вкинула своя ж начебто рідна альма-матер.
Автор: Тарас Саламанюк