[size=14]НАМ НАВЧАТИСЯ – НАМ І ВИРІШУВАТИ!
Система навчання в Могилянці стосується безпосередньо кожного з нас: не тільки голів кафедр, а й викладачів і кожного зі студентів. Ми – вільні люди, які навчаються і викладають в університеті, що уславився ініціативністю студентів та увагою до їх думки. Тому прикро, що важливе для всіх питання переходу академії на кредитно-модульну систему обговорюють тільки представники адміністрації, та ще і приймають рішення щодо нього на канікулах, коли студентів нема в університеті, без жодних попередніх опитувань. Це не тільки невмотивовано юридично (бо, відповідно до Статуту КМА, студенти мають право оскаржувати розпорядження адміністрації і брати участь у вирішенні питань навчально-виховного процесу), а й просто не має сенсу.
Крім того, мало хто взагалі має цілісне уявлення про Європейську кредитно-трансферну систему. Поняття модулів відрізняються в окремих університетах України, і Європи, і кожен навчальний заклад по-своєму інтегрується в Болонську систему освіти. Тому для нас має значення думка людей, знайомих з нею безпосередньо – тих, що навчалися в університетах Європи і нашої країни, які працюють таким чином.
Можливо, під загрозою те, що для нас найдорожче в Могилянці, – принцип вільного формування навчальних планів і якісна освіта, зокрема гуманітарна. З самого початку свого існування КМА втілює окремі принципи Болонського процесу, тож має унікальний досвід роботи з ними, досвід, сформований усією могилянською спільнотою, в тому числі й тобою.
Тому так важливо не пропустити публічну дискусію «Києво-Болонська академія», яка відбудеться 5.02.2010 о 18:00 в аудиторії 4-100.
Приходь, адже вирішувати, як тобі навчатися, можеш тільки ти!
[size=14]Академія і семестри. Чому? Хто? Для чого?
На грудневій Вченій Раді було прийняте рішення про перехід на семестрову та кредитно-модульну систему навчання. Причини переходу:
1) вимога Міністерства Освіти про 35 навчальних тижнів (за триместровою системою – 33 тижні),
2) в літній триместр важко «вмістити» нормативну дисципліну, та й з аудиторіями проблеми.
Отже, семестри можуть бути рівними або нерівними. Рівні семестри – у більшості вишів країни: 1-ий тиждень січня – останній навчальний, після Різдва сесія (ні навчання, ні свят), весняні канікули не передбачені.
Нерівні семестри передбачають відміну осіннього ТСР-у, проте збільшення зимових канікул (не 2, а 3 тижні). Перехід на семестри та кредитно-модульну систему щонайменше на рік-два позбавить нас Liberal Arts – студенти не зможуть слухати дисципліни з інших факультетів. Хоча насправді кредитно-модульну систему можна впроваджувати і при триместровій системі, модулі з семестрами прямо не пов’язані.
Питання модулів піднімає багато інших аспектів. Якщо оцінки будуть ставитись за модулі (контрольні), то як бути з семінарами? Одразу виникає питання відвідування. Інша проблема – багато курсів не пристосовані до такої форми оцінювання знань, як контрольні.
Як бачимо, питань більше, ніж відповідей. Саме тому варто ретельно продумати та обговорити ситуацію, що склалася, а не уникати її вирішення чи сліпо керуватися вказівками «згори».
[size=14]Болонська система у столичних університетах
Тоня, 4-й курс, дизайн, КНУТД. За кредитно-модульною системою навчаюся з першого курсу. Зараз маємо 2 модулі в кожному з семестрів. В кінці другого модуля сесія, яка практично зливається з ним і таким чином триває цілий місяць. Самі модулі перетворюються на маленькі сесії, адже не здав хоч один з модулів – екзамени не складаєш. Попри досить солідний термін впровадження, більшість викладачів орієнтується на 5-бальну систему оцінювання. Притому, якщо на початку всі вони ще якось намагалися відповідати «Болоньї», то чим далі, тим більше самостійно відходили від балів, оцінюючи студентів за власним розумінням. Хтось підсумовує бали, отримані за семестр, хтось ставить одну оцінку, яку потім перераховує, заповнюючи пусті клітинки відомостей. Хтось враховує «енки», хтось ні. Кожний модуль супроводжується неймовірною кількістю папірців-відомостей, в які поставити оцінки методисти періодично забувають.
Женя, 4-й курс, Драгоманова. Болонська система у нас доведена до абсурду. За невідвідування пар ставлять -1 бал, а додають бали за тупу механічну роботу (законспектувати 34 статті, 1 стаття = 1 бал). Складна й цікава робота може бути оцінена по мінімуму. На парах «ліс рук», всі здають безліч рефератів, «пашуть» на оцінку. Про знання в такій системі не йдеться. Творчість і наукова робота відсутні. Здавати треба все, студент позбавлений жодного вибору. Я вважаю Болонську систему більш прогресивною, але у вигляді, який зараз існує, наприклад, у Києво-Могилянській академії, а не як у більшості університетів країни.
Оксана, магістр, 1-й курс, Шевченка. Із Болонською модульною системою я стикнулась лише цього року, хоча запроваджена вона декількома роками раніше. Я і мої однолітки є тим «останнім» поколінням, яке навчалося за старою системою. У нашій групі 15 чоловік, але й нас не оминула боротьба за бали. Пари перетворюються на «парад вистрибувань». Від автоматичного складання іспитів за сумою балів система повністю відмовилась. Перетворення студента на такого собі «гвинтика в системі» – ось реальний вигляд української квазіболонської системи.
[size=14]Ситуація в Європі
Після підписання Болонської декларації у 1999 році, здавалося б, європейські університети мали вступити на шлях до досконалішої освіти, підвищення мобільності та кращого забезпечення працевлаштування громадян Європи. Проте кожен з нас чув про масові студентські протести в таких європейських країнах як Італія, Греція, Іспанія та інші. Чому європейська молодь бунтує?
Річ у тому, що впровадження Болонської системи кожен уряд «розуміє» по-своєму. І часто паралельно з кредитно-трансферною системою вводиться комерціалізація навчання, закриваються нібито «неконкурентноздатні» навчальні програми і т.д. Неадекватне впровадження призводить до механічного «звуження» чи «розтягнення» певних курсів для того, щоб вони «вклалися» у вимоги системи. А це, зрозуміло, аж ніяк не сприяє покращенню навчального процесу. Та й сама «мобільність» студентів, яку так часто «рекламують» у зв’язку з Болонським процесом, далеко не завжди підходить кожному конкретному студенту, тому небагато людей «мобільні» саме завдяки цим нововведенням.
Протести студентів, викладачів, школярів та усіх небайдужих громадян європейських країн спрямовані на вирішення двох важливих проблем: комерціалізації освіти та звуження прав студентів. Відповідно і вимоги їх прості і беззаперечні: зробити освіту спільним благом, а не товаром, і створити умови для студентського та викладацького самоврядування в університетах. Європейські студенти розуміють, що саме від них залежить майбутнє освіти, тому готові іти на барикади – аби лише захистити це майбутнє.